Контрнаступ Збройних сил України в Херсонській області 2022 року став поворотною операцією, яка повернула Україні контроль над правим берегом Дніпра та містом Херсоном. Почавшись 29 серпня і завершившись 11 листопада, він поєднував точкові удари по логістиці противника з послідовним просуванням піхоти, змусивши російські війська відступити без кровопролитного штурму обласного центру. Операція продемонструвала, як грамотна дезінформація, західні високоточні системи та інженерна кмітливість можуть переломити ситуацію навіть проти чисельно сильного та глибоко окопаного ворога.
На відміну від стрімкого харківського прориву, тут усе будувалося на методичному виснаженні: руйнування мостів і складів боєприпасів, створення плацдармів через річку Інгулець, подолання щільних мінних полів. Результат — повне звільнення правобережжя Херсонської області, десятки повернених населених пунктів і потужний моральний імпульс для всієї країни. Ця перемога показала межі російської «неприступної» оборони, коли постачання перерізане, а командування втрачає ініціативу.
Для тих, хто хоче зрозуміти глибше: операція стала яскравим прикладом сучасної війни, де значення мають не лише танки й солдати, а й HIMARS, понтонні переправи під вогнем, а також здатність командування адаптуватися до рельєфу та мін. У 2026 році правий берег залишається під контролем України, а уроки Херсона продовжують вивчати військові аналітики по всьому світу.
Передісторія та підготовка до операції
Весною 2022 року російські підрозділи, що наступали з Криму, швидко захопили Херсонську область. Місто Херсон — з його кораблебудівними заводами, родючими чорноземами та положенням біля Дніпра — стало важливим тиловим вузлом для постачання військ, націлених далі на захід. Окупанти одразу почали встановлювати свою адміністрацію, вводити рубль, змінювати вивіски, змушувати школи працювати за російськими програмами. Багато жителів ховали українські прапори в підвалах, слухали українське радіо через VPN і допомагали партизанам, які підривали колаборантів і техніку.
Українське командування вже в липні отримало від президента завдання готувати план деокупації півдня. Паралельно розпочалася інформаційна кампанія: гучні заяви про майбутній великий наступ саме на Херсонському напрямку. Це змусило Москву перекинути сюди додаткові підрозділи — 49-ту загальновійськову армію, десантників 76-ї та 98-ї дивізій, морську піхоту. Резерви пішли на південь, і це послабило інші ділянки фронту, зокрема Харківщину.
Ключову роль відіграли удари по Антонівському мосту та залізничному мосту через Дніпро ще в липні. HIMARS, поставлені США, дозволили бити точно по переправах і складах. Російське угруповання на правому березі почало відчувати гострий дефіцит боєприпасів і пального. Командування ЗСУ розуміло: якщо перерізати постачання через Дніпро, то 20–30 тисяч російських солдатів опиняться в пастці.
Серпень 2022: перші прориви та удари по логістиці
29 серпня українські підрозділи перейшли в наступ одразу на кількох ділянках. Прорвали першу лінію російської оборони в районі плацдарму на Інгульці, взяли під контроль села Нова Дмитрівка, Архангельське, Томина Балка та Сухий Ставок. Просування склало кілька кілометрів углиб. Водночас артилерія та HIMARS обрушилися на понтонні переправи біля Львового, Дар’ївки та Казацького.
Російські війська намагалися контратакувати та відновлювати переправи, але кожен новий понтон ставав ціллю. За перші дні були знищені або пошкоджені кілька командних пунктів, складів боєприпасів і зенітних систем. Українські штурмові групи діяли невеликими загонами, використовуючи ніч і умови поганої видимості. Це був не бліцкриг, а систематичне витіснення.
До кінця серпня стало зрозуміло: російська оборона на правому березі тріснула. Піхота ЗСУ закріплювалася на нових рубежах, а артилерія продовжувала працювати по тилах. Місцеві жителі в звільнених селах виходили зустрічати солдатів із хлібом і сіллю — перші ознаки того, як виглядатиме повне звільнення.
Вересень: Високопілля та боротьба за плацдарми
4 вересня українські сили звільнили Високопілля — важливий опорний пункт на півночі Херсонщини. Це був символічний і тактичний успіх: село контролювало дороги й дозволяло загрожувати російським позиціям далі на південь. Бої тут тривали важкі — щільні мінні поля, артилерійські дуелі, контратаки десантників противника.
Паралельно тривали бої за розширення плацдарму на Інгульці. Українські інженери під вогнем наводили понтонні переправи, щоб перекидати важку техніку. Російські війська відповіли підривом дамби на Інгульці, намагаючись затопити низовини й сповільнити просування. Але це не зупинило ЗСУ.
У вересні українська артилерія та дрони постійно били по Новій Каховці, Бериславу, Олешкам. Російські колони на переправах зазнавали втрат. Мораль в окупаційних підрозділах почала падати — з’явилися перші випадки здачі в полон і дезертирства. До кінця місяця українські сили вже контролювали помітну частину північного та центрального правобережжя.
Жовтень: вирішальні прориви та ізоляція російського угруповання
Жовтень став місяцем найактивніших боїв. 2–3 жовтня ЗСУ провели великий наступ, звільнивши Архангельське, Миролюбівку та цілий ланцюжок сіл від Нововоронцовки до Михайлівки. Просування йшло вздовж доріг до Берислава та Нової Каховки. Було взято Давидів Брід, Дудчани, Черешневе та інші населені пункти.
Російська оборона дедалі більше нагадувала клаптикову ковдру: окремі гарнізони трималися, але постачання ставало неможливим. HIMARS і звичайна артилерія знищували склади та командні пункти. Українські штурмові групи використовували тактику «удар — закріплення — повтор». Мінні поля долали за допомогою артилерійської підготовки та інженерних машин.
До середини жовтня російське угруповання на правому березі фактично опинилося відрізаним. Будь-яка спроба перекинути підкріплення через Дніпро завершувалася ударом. Командування в Москві вже розуміло, що утримувати Херсон і околиці стає надто дорого по людях і техніці.
Листопад: відступ російських військ та звільнення Херсона
9 листопада російське міністерство оборони оголосило про «відведення військ» з правого берега Дніпра. Формулювання звучало як «перегрупування», але по суті це було визнання поразки. Російські підрозділи почали поспішно переправлятися на лівий берег, кидаючи техніку, мінуючи дороги та намагаючись вивезти награбоване. Багато солдатів пізніше розповідали про хаос на переправах.
11 листопада українські підрозділи без бою увійшли в Херсон. Місто зустріло їх натовпами людей із синьо-жовтими прапорами, які ховали вісім місяців. Лунали вигуки «Слава Україні!», «ЗСУ!», сльози та обійми. Солдати бачили зруйновані будинки, сліди окупації — і водночас радість, яку неможливо передати словами.
Це був перший обласний центр, звільнений Україною з початку повномасштабного вторгнення. Перемога далася дорогою ціною, але вона змінила хід війни.
Роль сучасних озброєнь та інженерних рішень
Одним із головних героїв операції стали американські HIMARS. Ці системи дозволяли завдавати точних ударів на відстані понад 80 кілометрів, знищуючи склади, командні пункти та переправи. Російські війська звикли до радянської артилерії й не очікували такої точності та дальності. Кожен знищений понтон чи склад боєприпасів наближав момент, коли оборона впаде.
Не менш важливою стала інженерна складова. Українські сапери та понтонери працювали під постійним вогнем, наводячи переправи через Інгулець. Російські мінні поля були величезними — іноді кілька кілометрів углиб. Але ЗСУ навчилися поєднувати артилерійську обробку з точковим розмінуванням і обхідними маневрами.
Дрони Bayraktar та розвідувальні БПЛА давали постійну картину поля бою. Це дозволяло коригувати вогонь і уникати непотрібних втрат. Операція показала: у сучасній війні перемагає той, хто краще бачить і точніше б’є.
Людське обличчя операції: страх окупації та радість повернення
Під окупацією люди жили в постійному страху. Фільтраційні табори, примусова мобілізація в «народну міліцію», обшуки, вилучення техніки, заборона української мови в школах. Багато сімей ховали дітей або відправляли їх на підконтрольну територію. Партизани ризикували життям, передаючи координати техніки та допомагаючи українській розвідці.
Коли 11 листопада солдати ЗСУ увійшли в Херсон, місто буквально ожило. Люди виходили на вулиці з квітами, обіймали військових, плакали від полегшення. У ці години та дні проявилося те, заради чого велася вся операція — повернення української землі та українських людей додому. Багато потім говорили: «Ми знали, що Україна прийде. Просто не знали, коли».
Порівняння з харківським контрнаступом та уроки для 2026 року
Харківський наступ вересня 2022-го був швидким і глибоким — слабка оборона, раптовість, відкрита місцевість. Херсонський — повільним, методичним, з подоланням річок, мін і сильної артилерії. Обидва стали можливими завдяки одній і тій самій стратегії: голосно говорити про один напрямок, а бити по іншому.
Таблиця: Порівняння контрнаступів 2022 року
| Параметр | Херсонська область | Харківська область |
|---|---|---|
| Темп просування | Методичний, кілька км на день на ключових ділянках | Швидкий, глибокі прориви на десятки км |
| Головні перешкоди | Річки (Дніпро, Інгулець), щільні мінні поля, підготовлена оборона | Більш відкрита місцевість, розтягнуті та втомлені російські підрозділи |
| Ключовий інструмент | HIMARS + інженерні переправи + піхотні штурми | Раптовість + бронетехніка + артилерія |
| Підсумок | Повне звільнення правого берега та Херсона | Звільнення значної території, розгром угруповання |
| Втрати та витрати | Високі через міни та артилерію, але без штурму міста | Відносно низькі завдяки раптовості |
Уроки Херсона актуальні й у 2026 році. Сучасна війна — це війна логістики та точності. Той, хто вміє перерізати постачання і бити по командних пунктах на великій глибині, отримує вирішальну перевагу. Українська армія показала здатність планувати складні багатоступеневі операції та адаптуватися до реальних умов поля бою.
Сьогодні правий берег Херсонської області — це не просто звільнена земля. Це символ стійкості, доказ того, що навіть найпотужнішу окупацію можна зламати, якщо захищати свою країну розумно й відважно. Операція 2022 року продовжує надихати й навчати — як військових професіоналів, так і звичайних людей, які вірять у перемогу.
