Валентина Григорівна Гінзбург пройшла шлях, який рідко зустрічається навіть серед досвідчених медиків: від чергувань біля пологових ліжок у провінційній лікарні до керівництва охороною здоров’я найбільшого міста країни. Її кар’єра тривалістю майже чотири десятиліття охоплює епоху кардинальних змін в українській медицині — від дефіциту 1990-х до реформ автономізації лікарень, пандемії та викликів воєнного часу. Гінзбург не просто обіймала високі посади, а поєднувала клінічний досвід акушера-гінеколога з науковим підходом та адміністративними рішеннями, впливаючи на організацію допомоги мільйонам пацієнтів.
Ключові віхи її шляху — кандидатська дисертація 2006 року щодо ведення вагітних зі звичним невиношуванням плода, докторський ступінь 2015 року з акцентом на регіоналізацію перинатальної допомоги та зниження немовлячої смертності, а також практичне впровадження цих ідей на рівні цілих регіонів. У Дніпропетровській області та згодом у Києві вона брала участь у трансформації системи: від оптимізації акушерських служб до координації роботи десятків лікарень в умовах кризи. У жовтні 2025 року, досягнувши пенсійного віку, вона добровільно залишила посаду директора Департаменту охорони здоров’я КМДА, залишивши після себе як досягнення, так і гострі суспільні дискусії.
Її історія — це не лише особистий професійний розвиток, а й відображення складнощів українського охорони здоров’я: політичні тиски, необхідність болісних реформ, баланс між ефективністю та людським фактором. Досвід Гінзбург допомагає зрозуміти, як формувалася сучасна модель управління медициною в Україні та які уроки можна винести для майбутніх керівників.
Ранні роки та вибір професії
Валентина Григорівна Гінзбург народилася 10 березня 1964 року в селищі міського типу Софіївка Дніпропетровської області. Медицина в ті роки залишалася одним із небагатьох шляхів для амбітних молодих людей з регіонів отримати вищу освіту та реальну спеціальність. У 1987 році вона закінчила Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа». Це був час, коли радянська система підготовки лікарів ще трималася на суворій дисципліні та величезному клінічному навантаженні.
Перші кроки після інституту виявилися визначальними. З вересня 1987 по липень 1988 року — лікар-інтерн з терапії в Міській клінічній лікарні №1 Дніпропетровська. Уже в серпні 1988 року вона перейшла в акушерство та гінекологію — сферу, де кожен день приносить і радість нових життів, і тяжкі втрати. До листопада 1995 року Гінзбург працювала безпосередньо акушером-гінекологом. Ці роки навчили її не лише техніки рододопомоги, а й уміння приймати швидкі рішення в умовах обмежених ресурсів, що згодом знадобилося на адміністративних посадах.
З листопада 1995 по жовтень 2000 року вона очолювала жіночу консультацію тієї самої лікарні. Керівництво невеликим колективом і відповідальність за профілактику, диспансеризацію та ведення вагітних стали першою серйозною управлінською школою. Саме тут формувалося розуміння: якість допомоги залежить не лише від навичок окремих лікарів, а й від організації процесів, логістики та своєчасного виявлення ризиків.
Підйом у системі управління охороною здоров’я
Перехід в адміністрацію відбувся природно. З жовтня 2000 по січень 2004 року Валентина Гінзбург обіймала посаду головного акушера-гінеколога управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Вона вже знала проблеми зсередини і могла впливати на них ширше — через стандарти, кадри та розподіл ресурсів.
Наступні кроки були стрімкими:
- січень 2004 — жовтень 2005: заступниця начальника Управління охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА;
- жовтень 2005 — листопад 2007: заступниця начальника головного управління — начальниця управління лікувально-профілактичної допомоги;
- листопад 2007 — лютий 2015: директорка Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА.
За ці роки вона пройшла всі рівні регіональної вертикалі. Керівництво департаментом — це вже відповідальність за всю мережу закладів області: лікарні, поліклініки, пологові будинки, станції швидкої допомоги. У промисловому регіоні з високим навантаженням на охорону здоров’я потрібно було постійно балансувати між поточними потребами та стратегічними завданнями.
Паралельно Гінзбург продовжувала наукову роботу. У 2006 році вона захистила кандидатську дисертацію, присвячену веденню жінок зі звичним невиношуванням плода. У 2013 році отримала звання доцентки, а в 2015-му — докторки медичних наук. Її докторська робота фокусувалася на перинатальній допомозі: регіоналізації послуг, зниженні смертності новонароджених та інтеграції різних рівнів медичної допомоги. Публікації в журналах «Україна. Здоров’я нації» та «Вісник соціальної гігієни» аналізували реорганізацію акушерських служб і показували, що централізація в перинатальних центрах реально знижує ускладнення.
| Період | Посада | Ключові аспекти діяльності та внесок |
|---|---|---|
| 1987–1995 | Лікар-інтерн, акушер-гінеколог МКЛ №1 (Дніпро) | Практична робота з породіллями, опанування клінічних навичок в умовах перехідного періоду економіки України |
| 1995–2000 | Завідувачка жіночої консультації МКЛ №1 | Організація профілактики, диспансеризації вагітних, перші управлінські рішення на рівні підрозділу |
| 2000–2007 | Головний акушер-гінеколог, заступниця начальника управлінь охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА | Експертне керівництво спеціалізованою службою, підготовка до ширших адміністративних завдань |
| 2007–2015 | Директорка Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА | Повноцінне керівництво регіональною системою, впровадження реформ, наукове обґрунтування оптимізації перинатальної допомоги |
| 2017–2025 | Директорка Департаменту охорони здоров’я КМДА | Управління столичною медициною в умовах реформ, пандемії та війни; координація мережі комунальних закладів Києва |
Дані про кар’єрні етапи узагальнено на основі офіційних біографічних матеріалів та досьє.
Дніпропетровський період: реформи, досягнення та випробування
На посаді директорки департаменту області Гінзбург активно просувала ідеї, які згодом лягли в основу її докторської роботи. На Дніпропетровщині проводилися експерименти з реорганізації акушерсько-гінекологічної служби. Створювалися умови для централізації складних випадків у перинатальних центрах — підхід, який, за даними її публікацій, дозволяв знижувати кількість ускладнень і немовлячу смертність.
Одночасно регіон жив у складній політичній атмосфері 2010-х років. У 2012–2014 роках на Гінзбург обрушилися серйозні звинувачення. У березні 2014 року її було затримано, вона перебувала під домашнім арештом у справі про зловживання службовим становищем. Слідство пов’язувало звільнення деяких головних лікарів з політичними вимогами періоду виборів 2012 року. Справа налічувала сімох потерпілих. Однак у лютому 2015 року Кировський районний суд Дніпропетровська закрив провадження у зв’язку зі змінами в законодавстві — дії не завдали державі шкоди в кваліфікуючому розмірі. Гінзбург не була засуджена.
Цей епізод став одним із найгучніших в її біографії. Критики пов’язували його з «вілкуловською медичною реформою» та звинуваченнями в неформальних практиках призначення керівників. Сама Гінзбург продовжувала роботу, поєднуючи адміністративні обов’язки з науковою та викладацькою діяльністю. У 2015–2016 роках вона викладала в Дніпропетровському медичному інституті, працювала в ДП «Біоімплант», а потім перейшла в Київську область як радниця.
Київський етап: управління столичною медициною в турбулентні роки
У березні 2017 року Гінзбург прийшла в Департамент охорони здоров’я КМДА на посаду заступниці директора — начальниці управління з організації медичної допомоги. Уже у вересні того ж року стала виконувачкою обов’язків директорки, а 23 жовтня 2017 року — повноправною керівницею. Вісім років на цій посаді припали на період масштабних змін: реформа охорони здоров’я з переведенням лікарень у форму комунальних некомерційних підприємств (КНП), пандемію COVID-19 та повномасштабне вторгнення.
Департамент під її керівництвом координував роботу десятків комунальних закладів охорони здоров’я Києва — від багатопрофільних лікарень до спеціалізованих центрів і станцій екстреної медичної допомоги. Завдання включали планування мережі, розподіл ресурсів, контроль якості, реагування на надзвичайні ситуації. В умовах війни це означало організацію роботи в умовах повітряних тривог, пошкоджень інфраструктури, прийому поранених та внутрішньо переміщених осіб.
Період не обійшовся без гострих дискусій. У 2020 році лунали претензії щодо забезпеченості засобами захисту під час пандемії, організації роботи окремих пологових будинків та нарахувань стимулюючих виплат. У 2025 році група лікарів ініціювала петицію з вимогою звільнення у зв’язку з планами реорганізації лікарняної мережі. Гінзбург та команда пояснювали зміни необхідністю оптимізації: створення ефективних госпітальних округів, концентрації складної допомоги та вивільнення ресурсів для первинної ланки та екстрених служб. Такі реформи, як правило, викликають опір персоналу, звиклого до старих структур.
13 вересня 2025 року Валентина Гінзбург подала заяву про звільнення у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Заяву було задоволено. В інтерв’ю вона назвала рішення усвідомленим і закономірним після понад 35 років у професії.
Науковий внесок і передача досвіду
Особливе місце в біографії Гінзбург посідає наукова та викладацька діяльність. Докторська дисертація 2015 року стала не просто формальною кваліфікацією, а узагальненням практичного досвіду реформування перинатальної служби. Роботи показували: централізація складних пологів у профільних центрах із сучасним обладнанням і цілодобовою реанімацією реально рятує життя матерів і дітей.
Як доцентка та викладачка Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця вона передавала знання новому поколінню організаторів охорони здоров’я та клініцистів. Для студентів і молодих лікарів її лекції та публікації слугували мостом між клінічною практикою та системними рішеннями.
Особисте життя та людські якості
Валентина Григорівна одружена з Валерієм Володимировичем Войченком, фахівцем у галузі судово-медичної експертизи. Сім’я завжди залишалася опорою в періоди високого навантаження. У 2014 році, під час слідчих дій, вона використала право на відпустку для догляду за онуком — факт, який підкреслює пріоритет сімейних цінностей навіть на піку кар’єри.
Колеги та знайомі відзначають у ній поєднання жорсткості в питаннях дисципліни та глибокого розуміння проблем рядового медичного працівника. Людина, яка сама стояла біля операційного столу і приймала пологи, інакше дивиться на цифри звітів і накази про реорганізацію.
Спадщина та уроки для системи
Сьогодні, коли Валентина Григорівна Гінзбург завершила активну адміністративну кар’єру, її досвід залишається актуальним. Вона показала, що керівник охорони здоров’я може і повинен спиратися на власний клінічний бекграунд та наукові дослідження. Її шлях від консультації в Дніпрі до координації медицини Києва ілюструє, наскільки складна трансформація галузі: реформи вимагають політичної волі, адміністративної жорсткості та водночас емпатії до пацієнтів і персоналу.
Для молодих лікарів та управлінців історія Гінзбург — приклад того, як можна поєднувати науку, практику та керівництво великими системами. Для суспільства — нагадування, що будь-які зміни в медицині стосуються реальних людей і завжди викликають суперечки. А для самої системи охорони здоров’я — цінний кейс про те, як регіональний досвід допомагає вибудовувати роботу в столиці, а науковий підхід робить реформи більш обґрунтованими.
Розмова про таких постатей, як Валентина Григорівна Гінзбург, триває разом із розвитком української медицини. Її рішення, досягнення та навіть найгостріші дискусії навколо них — частина живої історії, яка допомагає краще розуміти, куди рухається галузь і які виклики ще доведеться подолати.
