Повномасштабний конфлікт, що розпочався у лютому 2022 року, до середини 2026-го увійшов у п’ятий рік. Російські сили контролюють приблизно 20 відсотків української території, а дипломатичні зусилля США, включаючи тристоронні зустрічі в Абу-Дабі та Женеві, досі не призвели до стійкої угоди. Експерти та розвіддані європейських країн оцінюють шанси повного завершення бойових дій у поточному році як вкрай низькі, хоча окремі вікна можливостей усе ще зберігаються.
Президент України Володимир Зеленський неодноразово говорив про «великий шанс» закінчити війну до кінця 2026-го, особливо перед проміжними виборами в США. Москва ж наполягає на досягненні своїх цілей і продовжує наступальні операції, хоча темпи просування помітно знизилися. Гуманітарна ціна зростає: за даними ООН, лише за першу половину 2026 року кількість цивільних жертв збільшилася на 37 відсотків порівняно з аналогічним періодом попереднього року.
Реалістичний сценарій усе частіше описують як можливе заморожування лінії фронту з подальшими довгими переговорами про статус окупованих територій і гарантії безпеки, а не як швидкий і справедливий мир.
Сірий дим над східними областями України вже став звичним тлом новинних зведень. До липня 2026 року російські війська утримують близько п’ятої частини країни — цифру, яку підтверджують дані Council on Foreign Relations та Інституту вивчення війни. За 2025 рік Москва додала майже п’ять тисяч квадратних кілометрів, проте в першій половині 2026-го її просування різко сповільнилося: українські контрудари та удари по логістиці в Криму й на півдні змусили противника втрачати більше, ніж захоплювати в окремих секторах.
Бойові дії перетворилися на виснажливу війну на виснаження. Дрони обох сторін зробили поле бою майже прозорим: великі танкові прориви стали рідкістю, замість них — дрібні групи піхоти, які просочуються крізь сірі зони. Українські сили на початку 2026-го звільнили кілька населених пунктів у напрямку Олександрівки, повернувши близько 120 квадратних кілометрів, але загальна лінія фронту залишається відносно стабільною.
Дипломатична лихоманка 2025–2026 років
Після приходу адміністрації Дональда Трампа Вашингтон різко активізував посередницькі зусилля. Наприкінці 2025-го з’явилися проєкти мирних планів — спочатку на 28 пунктів, потім урізані до 20. Вони передбачали припинення вогню за поточною лінією зіткнення, відтермінування вступу України до НАТО та збереження де-факто контролю Росії над окупованими районами. Київ після довгих консультацій загалом погодився з оновленою версією, але ключові деталі — територіальні поступки та реальні гарантії безпеки — залишилися розмитими.
У січні та лютому 2026-го пройшли три раунди тристоронніх переговорів: два в Абу-Дабі та один у Женеві. Зустрічі вперше з 2022 року зібрали за одним столом представників США, України та Росії. Прориву не сталося. Москва заявила, що будь-який документ має відповідати «духу і букві» серпневого саміту на Алясці 2025 року. Україна вимагала чітких механізмів стримування майбутньої агресії та відмовилася від примусової передачі додаткових територій.
Кремль неодноразово підкреслював, що війна закінчиться лише після досягнення цілей спеціальної військової операції, а голова МЗС Сергій Лавров у липні 2026-го прямо говорив про продовження бойових дій до повної капітуляції України.
Зеленський у лютому 2026-го в інтерв’ю Sky News говорив про «вікно можливостей» до осені — до проміжних виборів у Конгрес США. Пізніше він надсилав відкритого листа Путіну з пропозицією особистої зустрічі в третій країні. Відповідь Москви залишилася попередньою: спочатку — виконання російських умов щодо Донбасу.
Позиції сторін і непереборні суперечності
Російська сторона вимагає виведення українських військ із решти Донецької області, визнання анексії чотирьох регіонів і Криму, а також нейтрального статусу України. Українська позиція будується навколо відновлення територіальної цілісності, надійних гарантій безпеки (можливо, у форматі «коаліції охочих» з європейською участю) та права самостійно обирати союзи.
Європейські столиці у 2026-му все активніше долучаються до процесу. Франція, Велика Британія та Німеччина підтримують прямі переговори, але наполягають, щоб будь-який мир не залишав Україну беззахисною. Чеський президент Петр Павел у липні попереджав, що в Києва є лише вузьке вікно — близько двох місяців, — перш ніж Москва може наважитися на серйозну ескалацію.
| Аспект | Позиція України | Позиція Росії | Підхід США (2026) |
|---|---|---|---|
| Території | Повне відновлення кордонів 1991 року | Закріплення контролю над окупованими регіонами | Заморожування за поточною лінією |
| Безпека | Жорсткі гарантії, можливе членство в ЄС/НАТО | Нейтральний статус, обмеження армії | Безпека «в дусі НАТО» без членства |
| Строки | До кінця 2026 року | Після виконання всіх цілей | Якнайшвидше, тиск на обидві сторони |
Дані таблиці складено на основі відкритих заяв сторін і матеріалів Council on Foreign Relations, Reuters.
Гуманітарна та військова ціна продовження
Цифри, які публікує Управління Верховного комісара ООН з прав людини, б’ють по свідомості. До кінця травня 2026-го підтверджено понад 16 тисяч убитих і майже 47 тисяч поранених цивільних. Лише в червні загинули 293 мирних жителі та постраждали майже дві тисячі. Дальні ракети та дрони залишаються головною причиною жертв у містах, далеких від фронту.
Військові втрати ще вищі. За оцінками аналітиків CSIS, на початок 2026-го сумарні втрати обох сторін наближалися до 1,8 мільйона осіб убитими, пораненими та зниклими безвісти. Російська сторона у 2025-му втратила близько 415 тисяч осіб, українська — значно менше, але мобілізаційний ресурс теж на межі. Київ у 2025-му призвав 324–360 тисяч осіб, проте зіткнувся з сотнями тисяч ухильників і дезертирів.
Економіка Росії працює в режимі воєнного часу, але зростання сповільнилося. Україна живе за рахунок зовнішньої допомоги: з 2022 року США надали близько 188 мільярдів доларів, Європейський Союз — майже 197 мільярдів. Взимку 2025–2026 років енергетична інфраструктура знову зазнала масованих ударів, а повернення внутрішньо переміщених осіб ускладнилося.
Що може наблизити або відсунути фінал
Кілька факторів здатні змінити динаміку. Українські дальні удари по нафтопереробних заводах і логістиці Криму вже створюють відчутний тиск. Якщо ці операції триватимуть у тому ж темпі, Москва може зіткнутися з реальним дефіцитом пального та боєприпасів. З іншого боку, російська промисловість адаптувалася і нарощує виробництво дронів і ракет.
Внутрішньополітична ситуація в США після проміжних виборів листопада 2026-го стане критичною. Якщо Конгрес збереже або збільшить підтримку Києва, тиск на Кремль посилиться. Якщо ж допомога скоротиться, переговори можуть піти за жорсткішим для України сценарієм.
Європейські розвідки, на які посилається Reuters, вважають, що у 2026 році мирні переговори здебільшого імітаційні, а справжній шанс на стійку угоду з’явиться лише тоді, коли обидві сторони остаточно переконаються в неможливості військової перемоги.
Деякі українські командири та аналітики DeepState допускають, що активна фаза може завершитися у 2027-му, якщо російські наступальні ресурси остаточно вичерпаються. Інші експерти попереджають: без чітких гарантій будь-яке перемир’я ризикує перетворитися лише на перепочинок перед новим витком конфлікту.
Сценарії найближчих місяців
- Заморожування лінії фронту. Найбільш обговорюваний варіант. Припинення вогню за поточними позиціями, створення демілітаризованих зон, міжнародні спостерігачі. Територіальне питання відкладається на роки.
- Поетапна угода з гарантіями. Україна отримує пакет безпеки від «коаліції охочих», відмовляється від негайного повернення всіх територій, але зберігає право на їх дипломатичне повернення.
- Продовження війни на виснаження. Якщо переговори остаточно зайдуть у глухий кут, обидві сторони намагатимуться покращити позиції на полі бою до зими 2026–2027 років.
Кожен із цих шляхів несе свої ризики. Заморожування без реальних гарантій залишає Україну вразливою. Повна відмова від компромісів подовжує страждання мільйонів людей. А спроби вирішити питання виключно силою вже показали, наскільки висока ціна.
Люди на фронті та в тилу продовжують жити між сиренами та надією. У зруйнованих містах сходу та півдня вже звикли до звуку дронів, але кожен новий удар по енергетиці чи житловому кварталу нагадує: війна ще не сказала свого останнього слова. Дипломати в Женеві, Абу-Дабі та Вашингтоні шукають формули, які влаштували б обидві сторони, а солдати на позиціях під Краматорськом і Запоріжжям щодня платять за те, щоб ці формули взагалі мали сенс.
Міжнародна спільнота, стомлена від нескінченних зведень, усе частіше говорить про необхідність «реалістичного миру». Але реалістичність для Києва та Москви звучить зовсім по-різному. Поки ці визначення не зблизяться хоча б на кілька ключових пунктів, кінець війни в Україні залишиться радше політичною метою, ніж близькою датою в календарі.
