Відносини Олександра Лукашенка і Володимира Зеленського пройшли шлях від теплого покровительства старшого політика до молодшого колеги до відкритих взаємних докорів і обережних сигналів про готовність до діалогу. Білоруський лідер неодноразово підкреслював, що колись сприймав українського президента майже як сина, але пізніше обрушився з різкою критикою, а в 2026 році знову пом’якшив тон, вибачившись за окремі формулювання і передавши через посередників попередження про ризики ескалації. Ці коливання відображають не лише особисті емоції, а й складну геополітичну позицію Мінська між Москвою, Києвом і західними столицями.
У центрі уваги завжди залишалися питання безпеки кордонів, ролі Білорусі в конфлікті та можливості прямих переговорів. Лукашенко наполягає, що війна йому не потрібна, закликає «домовлятися по суті» і водночас дає зрозуміти: спроби втягнути його країну в активні бойові дії миттєво змінять характер протистояння.
Як починалася історія: теплі зустрічі та обіцянки 2019 року
Перша особиста зустріч двох президентів відбулася 4 жовтня 2019 року в Житомирі на форумі регіонів. Лукашенко прилетів на гелікоптері, обидва лідери проїхали разом в одній машині та провели понад дві з половиною години віч-на-віч. Білоруський керівник запевнив Зеленського, що Україна «ніколи не мала і не матиме проблем» з боку білоруського кордону, а самі відносини мають стати братськими. Зеленський відповідав російською та українською, жартував про близькість народів і підкреслював ментальну спорідненість.
У ті місяці Лукашенко публічно підтримував ідею розширеного переговорного формату щодо Донбасу за участю США та європейських країн, хоча традиційно наполягав на вирішенні «трьох слов’янських народів». Він навіть коментував першу зустріч Зеленського з Дональдом Трампом у Нью-Йорку, назвавши її «пристойною і розумною». Пізніше білоруський лідер не раз згадував, що ставився до молодого українського президента майже по-батьківськи: відповідав на питання про кадри, підказував, як діяти, і «бігав» між ним і Володимиром Путіним, сподіваючись зберегти слов’янську єдність.
Ця рання симпатія була щирою і водночас прагматичною: Мінськ бачив у новому київському керівництві шанс зберегти економічні зв’язки та нейтральний майданчик для переговорів.
Після білоруських виборів 2020 року тон охолов. Київ відкликав посла на консультації, контакти стали рідшими. Лукашенко вже на початку 2021 року говорив, що зла на «Володю» не тримає, але «з колін не привітався б».
Переломний момент: «гнида» і диверсія в Мачулищах
Справжній розрив стався в березні 2023 року. Після інциденту з безпілотниками на аеродромі Мачулищі під Мінськом, де, за версією білоруської влади, намагалися пошкодити російський літак А-50, Лукашенко виступив різко. «Президент Зеленський — просто гнида. Просто гнида! Такі операції не проводяться без узгодження з керівником країни і головнокомандувачем», — заявив він під час вручення державних нагород. Білоруський лідер звинуватив київські спецслужби в підготовці диверсії і підкреслив, що подібні дії — прямий виклик, розрахований на втягування Білорусі у війну.
Ця формулювання закріпилася. У 2025 році Лукашенко знову повертався до неї в інтерв’ю, пояснюючи: «Володя як син мені був, але вчинив як гнида». Він нарікав, що український колега, на його думку, піддався тиску націоналістичних сил і зовнішніх кураторів, хоча спочатку здавався «притомним, але недосвідченим».
Паралельно лунали й інші оцінки. Лукашенко порівнював себе із Зеленським: «Я ж теж був таким же зеленим, як він. Але в мене під ногами була земля, досвід певний життєвий. А в нього — шоу». Українці, за його словами, за цей вибір «дуже дорого платять». У січні 2025-го він назвав Зеленського «поганим шоуменом», спростовуючи твердження про пропозицію вдарити по Мозирському НПЗ в перші дні конфлікту.
Ключові заяви Лукашенка про Зеленського по роках
Щоб побачити динаміку, корисно порівняти основні формулювання.
| Період | Основна оцінка | Контекст |
|---|---|---|
| 2019–початок 2022 | Теплий, майже батьківський тон, «Володя» | Особисті зустрічі, телефонні переговори, пропозиції посередництва |
| Березень 2023 | «Просто гнида» | Інцидент у Мачулищах, звинувачення в диверсії |
| 2024–2025 | «Поганий шоумен», «недосвідчений», «згубив квітучу частину Європи» | Критика мілітаризації, корупційних скандалів, відмови від переговорів |
| Червень 2026 | Вибачення + жорстке попередження через представників | Інтерв’ю Al Arabiya, ультиматум щодо ретрансляторів, зустріч з емісарами |
Дані таблиці базуються на публічних заявах, переданих агентствами БелТА та РІА Новини.
Після таблиці важливо відзначити: навіть у найжорсткіші періоди Лукашенко залишав лазівку для діалогу. Він неодноразово пропонував зустріч утрьох — з Путіним і Зеленським — і нагадував, що ще в 2022 році радив українському лідеру шляхи до миру.
2026 рік: вибачення, ультиматуми та «зовсім інша війна»
Весна і літо 2026-го принесли нову хвилю заяв. В інтерв’ю саудівському телеканалу Al Arabiya Лукашенко визнав, що міг «переборщити» з критикою. Він пояснив різкість реакцією на слова про «500 цілей» на території Білорусі та можливі удари ракетами і дронами. «Якщо Володимир Олександрович образився, я вибачаюся перед ним за ці слова. Можливо, і не потрібно було, враховуючи, що він усе-таки воює», — сказав білоруський президент. Водночас він порадив Зеленському «заспокоїтися» і не провокувати білорусів, підкресливши, що військових дій з боку Мінська чекати не варто.
Трохи пізніше, 25 червня 2026 року, на зустрічі з губернатором Московської області Андрієм Воробйовим Лукашенко розповів про візит представників Зеленського. За його словами, він прямо передав: «Якщо він думає, що можна так от з нами розмовляти і ще втягнути нас у війну, то він має розуміти, що якість війни миттєво зміниться. Це війна буде зовсім інша». Відповідь, стверджує білоруський лідер, надійшла: «Вони це розуміють». Далі пролунала заклик: «Не треба пилити, не треба кричати, не треба намагатися в морду по-російськи вдарити… Давайте по-людськи».
Ці слова пролунали на тлі ультиматуму Києва щодо ретрансляторів, які, за версією української сторони, коригували російські удари. Зеленський дав тиждень на їхнє вимкнення. Пізніше український президент повідомив, що обладнання перестало працювати.
Лукашенко послідовно повторює одну думку: Білорусі вистачає своїх земель, економіки та внутрішніх проблем. Війна країні не потрібна, але й «грати» з Мінськом небезпечно.
Що стоїть за зміною тону
Переходи від «сина» до «гниди» і назад до обережних вибачень не випадкові. Мінськ балансує. З одного боку — союзницькі зобов’язання перед Москвою та використання білоруської території на початку 2022 року. З іншого — розуміння власної вразливості: Лукашенко сам визнавав, що країна «як на долоні» перед українськими силами, а відкриття нового фронту завдовжки в півтори тисячі кілометрів було б непосильним.
За досвідом спостереження за білоруською риторикою останніх років видно, що кожен сплеск жорсткості збігається або з інцидентами на кордоні, або зі спробами Києва публічно тиснути. Пом’якшення ж з’являється, коли виникає вікно для посередництва або коли зовнішній тиск на Мінськ посилюється. Лукашенко любить підкреслювати свій життєвий досвід проти «шоу» і повторює, що українці «дуже дорого платять» за вибір 2019 року. При цьому він залишає відчиненими двері: «Хочуть миру — давайте домовлятися по суті».
Для звичайного читача ці гойдалки виглядають хаотичними. Насправді вони відображають спробу невеликої держави зберегти простір для маневру у великій війні сусідів. Білоруський лідер продовжує наполягати: три слов’янські президенти мають сісти за один стіл. Поки цього не відбувається, публічні заяви залишаються головним інструментом і тиску, і запрошення до розмови.
