До 2011 року Сирія залишалася відносно стабільною, світською та туристично привабливою країною Близького Сходу з економікою, що зростала, багатою культурною спадщиною і мирним співіснуванням різних громад. ВВП країни за десять років потроївся, а потік іноземних гостей у 2010 році перевищив 8,5 мільйона осіб. Повсякденне життя в Дамаску, Алеппо та прибережних містах поєднувало давні традиції з елементами сучасного комфорту, доки посуха та внутрішні суперечності не підготували ґрунт для кризи.
Вулиці старого Дамаска пахли свіжоспеченим хлібом, кардамоном і жасмином. У сутінках над дахами мечеті Омейядів спалахували вогні, а в сусідніх кварталах лунали дзвони християнських храмів. Тут століттями жили поруч суніти, алавіти, друзи, вірмени та православні. Сирія до війни була місцем, де туристи вільно ходили базарами, а місцеві мешканці сперечалися про футбол у кав’ярнях до пізньої ночі.
Історичний шлях до відносного спокою
Після здобуття повної незалежності від Франції 17 квітня 1946 року країна пережила низку переворотів. У 1963 році до влади прийшла партія Баас, а в 1970 році контроль остаточно закріпив Хафез Асад. Він вибудував жорстку вертикаль влади, спираючись на армію та спецслужби, але водночас провів модернізацію промисловості й армії за підтримки Радянського Союзу.
Коли у 2000 році президентом став Башар Асад, багато хто чекав змін. Молодий офтальмолог, який навчався в Лондоні, спочатку послабив деякі обмеження. З’явилися приватні банки, супутникове телебачення та інтернет. У 2008 році Дамаск оголосили Арабською столицею культури. Економіка зростала, державний борг щодо ВВП знизився зі 150 до приблизно 30 відсотків. Однак політична система залишалася закритою, а реальна влада зосереджувалася у вузькому колі.
Посуха 2006–2010 років стала важким ударом. Сільські райони сходу та півночі втратили врожай, десятки тисяч селян перебралися до міст. Безробіття серед молоді зростало, а субсидії на паливо та продукти поступово скорочувалися. Ці тріщини ніхто не помічав, доки вулиці ще були повні життя.
Економіка та повсякденний достаток
Сирійська економіка до війни була диверсифікованою. Нафта давала близько чверті ВВП і значну частину експортних доходів — видобуток тримався на рівні 380–400 тисяч барелів на добу. Сільське господарство забезпечувало пшеницю, бавовну, оливки та фрукти. Текстильна промисловість і харчова переробка працювали стабільно. Сфера послуг, зокрема туризм, займала вже понад половину економіки.
У 2010 році країну відвідали 8,5 мільйона іноземців. Доходи від туризму перевищили 8 мільярдів доларів і становили близько 13–14 відсотків ВВП. Гості їхали дивитися Пальміру, цитадель Алеппо, давню Босру та пляжі Латакії. У Дамаску відкривалися бутик-готелі в старих купецьких будинках, а на набережних Тартуса будували нові курорти.
У містах з’являлися торговельні центри, приватні університети та банки. Мобільний зв’язок став звичайною справою, а молодь сиділа в інтернет-кав’ярнях. При цьому держава зберігала контроль над ключовими галузями, і багато великих бізнесів належали родичам правлячої сім’ї.
| Показник | 2000 рік | 2010 рік |
|---|---|---|
| ВВП (млн доларів, приблизно) | близько 20 000 | близько 60 000 |
| Іноземні туристи | близько 3 млн | 8,5 млн |
| Населення | близько 16 млн | близько 21–22 млн |
Дані ґрунтуються на матеріалах Wikipedia та звітах міжнародних організацій.
Культура, релігія та соціальна тканина
Сирія до війни залишалася однією з найсвітськіших країн регіону. Конституція не робила шаріат основним джерелом права. Жінки навчалися в університетах, працювали лікарками, інженерками та викладачками. Хіджаб носили добровільно, а в Дамаску та Алеппо можна було побачити дівчат у джинсах поруч із жінками в традиційних сукнях.
Християни становили близько 8–10 відсотків населення. У старому місті Дамаска мечеті та церкви стояли через вулицю. У Маалюлі досі розмовляли арамейською — мовою, якою, за переказами, говорив Ісус. Курди, вірмени, ассирійці та черкеси зберігали свої звичаї, хоча політичне представництво залишалося обмеженим.
Кухня стала справжньою гордістю. Алеппська гастрономія вважалася однією з найкращих на Близькому Сході. У кожному кварталі працювали пекарні з круасанами та традиційними солодощами. Увечері сім’ї збиралися на дахах, курили кальян і слухали Умм Кульсум або сучасний арабський поп.
Мистецтво також ожило. У 2008–2010 роках проходили міжнародні кінофестивалі, відкривалися галереї. Дамаск приймав музикантів з усього світу. Молоді сирійці дивилися «Arab Idol», обговорювали європейський футбол і стежили за світовими трендами через інтернет.
Міста, що жили повним життям
Дамаск, одне з найдавніших безперервно населених міст планети, вражав контрастами. Старе місто з його вузькими вуличками, ханами та мечеттю Омейядів сусідило із сучасними районами, де зростали хмарочоси та торговельні центри. Сук аль-Хамідія завжди був повний покупців. Туристи фотографували римські колони, а місцеві мешканці купували свіжі фініки та тканини.
Алеппо вважався промисловим і торговельним центром. Його цитадель височіла над містом, а знаменитий критий базар тягнувся на кілометри. Тут виробляли мило, тканини та солодощі, які відправляли по всьому регіону.
На узбережжі Латакія та Тартус пропонували пляжний відпочинок. Улітку сирійські сім’ї їхали до моря, а взимку — у гори. Пальміра, Босра та Крак-де-Шевальє приваблювали любителів історії з усього світу. Археологи працювали на розкопках, а реставратори впорядковували античні театри.
- Дамаск — політичний і культурний центр з унікальним старим містом.
- Алеппо — економічний хаб і кулінарна столиця.
- Латакія та Тартус — морські ворота та курорти.
- Пальміра та Босра — живі музеї античності просто неба.
Ці місця створювали відчуття, що країна надійно стоїть на фундаменті своєї багатовікової історії.
Приховані напруження під поверхнею
Попри всю зовнішню стабільність система мала слабкі місця. Влада залишалася авторитарною. Спецслужби контролювали громадське життя. Корупція у вищих ешелонах дратувала середній клас. Економічна лібералізація збагатила вузьке коло, а провінція та сільські райони відчували себе обійденими.
Посуха прискорила міграцію до міст, де житла та роботи не вистачало. Ціни на продукти зростали. Молодь, яка здобула освіту, не завжди знаходила застосування своїм знанням. Релігійні та етнічні відмінності, які в повсякденному житті майже не проявлялися, у моменти кризи могли стати лініями розлому.
Тим не менше до весни 2011 року більшість сирійців жили звичайним життям. Вони ходили на роботу, водили дітей до шкіл, святкували весілля та відзначали релігійні свята. Країна приймала сотні тисяч іракських біженців після 2003 року і зберігала відносно низький рівень злочинності порівняно із сусідами.
Сирія до війни залишається в пам’яті тих, хто її бачив, як місце, де давнину і сучасність співіснували без надриву. Вулиці Дамаска, запах жасмину вечорами, шум базарів Алеппо та спокій прибережних міст створювали відчуття, що ця земля вміє зберігати рівновагу навіть у складному регіоні.
