Карта Нагірного Карабаху показує компактний гірський регіон площею близько 4400 квадратних кілометрів у південно-східній частині Малого Кавказу, який сьогодні повністю входить до складу Азербайджану. Після військової операції вересня 2023 року та розпуску самопроголошеної республіки 1 січня 2024 року тут більше немає окремої адміністративної одиниці з вірменським населенням — майже всі 120 тисяч етнічних вірмен покинули територію.
Сучасні карти фіксують нову реальність: колишній Степанакерт перейменовано на Ханкенді, райони увійшли до Карабаського економічного району Азербайджану, а Лачинський коридор повністю контролює Баку. Історичні версії карт дозволяють простежити, як кордони змінювалися від Нагірно-Карабаської автономної області радянських часів до «поясу безпеки» 1994–2020 років і остаточного повернення під азербайджанський суверенітет.
Ця стаття збирає перевірені дані про рельєф, адміністративний поділ, ключові події та те, як читати актуальні картографічні матеріали станом на 2026 рік.
Географічне положення регіону на карті
Нагірний Карабах лежить між річками Кура та Аракс, займаючи східні схили Карабаського хребта. Форма території нагадує нирку з увігнутим східним боком. Висоти коливаються від 200–300 метрів у долинах до майже 3000 метрів на хребтах. Північну межу історично формував хребет Муровдаг, західну — відроги Зангезурського хребта.
Клімат тут різкоконтинентальний: зими холодні, літо спекотне, опадів більше на західних схилах. Саме рельєф зробив регіон важкодоступним і стратегічно важливим. На сучасних азербайджанських картах 2025–2026 років добре видно нові дороги, населені пункти, що відновлюються, та зони розмінування, які займають значну частину площі.
За моїм досвідом роботи з топографічними матеріалами Кавказу саме перепади висот пояснюють, чому контроль над окремими висотами вирішувався на користь тієї чи іншої сторони протягом десятиліть.
Історичні кордони та карта Нагірно-Карабаської автономної області
У 1923 році у складі Азербайджанської РСР було створено Нагірно-Карабаську автономну область (НКАО) площею 4400 км². Її кордони зафіксовано на радянських картах 1920–1930-х років і практично збігалися з тими, що показані на більшості сучасних історичних схем. Столицею став Степанакерт, а райони включали Мардакертський, Мартунінський, Аскеранський, Гадрутський, Шушинський та інші.
До 1988 року вірмени становили близько 75–80 % населення області. Карти того періоду показують щільну мережу сіл, монастирів і доріг, що зв’язували регіон із Вірменською РСР через Лачин. Після початку конфлікту наприкінці 1980-х ці лінії перетворилися на лінії зіткнення.
Карта «поясу безпеки» 1994–2020 років
Після першої карабаської війни під контролем вірменських сил опинилися не лише колишня НКАО, а й сім прилеглих районів Азербайджану — так званий пояс безпеки. Загальна площа контрольованої території сягала майже 11–12 тисяч квадратних кілометрів. На картах цього періоду червоною або рожевою заливкою позначали зону де-факто влади Нагірно-Карабаської Республіки, а пунктиром — міжнародно визнані кордони Азербайджану.
Лачинський коридор шириною близько 5–6 кілометрів залишався єдиним сухопутним зв’язком з Вірменією. Ці карти досі використовують історики та аналітики, щоб порівнювати масштаб змін.
Як змінилася карта після Другої карабаської війни 2020 року
Восени 2020 року азербайджанські війська повернули контроль над усіма сімома районами «поясу» та над значною частиною самої колишньої НКАО, включно з Шушею та Гадрутом. За тристоронньою заявою від 10 листопада 2020 року під контролем вірменської сторони залишилася територія приблизно в 3000 км². Російські миротворці розмістилися вздовж лінії зіткнення та в Лачинському коридорі.
Карти після 2020 року стали помітно «вужчими»: колишня республіка перетворилася на анклав, оточений азербайджанською територією. Саме ці схеми часто публікували у 2021–2022 роках ЗМІ та аналітичні центри.
| Період | Контрольована площа (приблизно) | Ключові території | Статус |
|---|---|---|---|
| 1923–1991 (НКАО) | 4400 км² | Автономна область у складі АзРСР | Автономія |
| 1994–2020 | 11–12 тис. км² | НКАО + сім районів | Де-факто контроль НКР |
| Листопад 2020 – вересень 2023 | близько 3000 км² | Частина колишньої НКАО + Лачинський коридор | Анклав з миротворцями |
| З 2023–2026 | повна територія колишньої НКАО + прилеглі райони | Усі райони під юрисдикцією Азербайджану | Повний суверенітет Азербайджану |
Дані таблиці ґрунтуються на матеріалах енциклопедії Britannica та відкритих картографічних джерелах Wikimedia Commons.
Події 2023 року та актуальна карта Нагірного Карабаху 2026
19 вересня 2023 року Азербайджан провів коротку військову операцію. Уже 20 вересня було досягнуто угоди про повне припинення вогню, а 28 вересня глава самопроголошеної республіки підписав указ про її розпуск з 1 січня 2024 року. За кілька днів регіон покинули понад 100 тисяч осіб. За даними місії ООН жовтня 2023 року, у колишньому Степанакерті залишалося лише кілька десятків етнічних вірмен, переважно літніх.
До 2026 року Нагірний Карабах повністю інтегровано в адміністративну систему Азербайджану. Місто Ханкенді (колишній Степанакерт) стало центром Карабаського економічного району. До нього входять райони Агдам, Фізулі, Ходжавенд, Шуша, Ходжали, Тартар та інші. Влада реалізує програму «Велике повернення», у межах якої відновлює інфраструктуру та переселяє азербайджанських біженців і вимушених переселенців.
На картах 2025–2026 років уже немає лінії зіткнення та миротворчих зон. Натомість — нові автомобільні та залізничні маршрути, включно з відновленою лінією Євлах–Агдам–Ханкенді. Російських миротворців повністю виведено.
Сучасний адміністративний поділ
- Ханкенді — адміністративний центр, колишня столиця самопроголошеної республіки.
- Шуша — історичний і культурний центр, який активно відновлюють.
- Ходжавенд (колишні Мартуні та Гадрут) — південна частина регіону.
- Агдам і Фізулі — райони, повернуті ще у 2020 році, що стали «вітриною» реконструкції.
- Кельбаджар і Лачин — гірські райони з важливими дорогами та природними ресурсами.
Ці назви тепер стандартні на всіх офіційних азербайджанських картах і в навігаційних додатках.
Як користуватися картами Нагірного Карабаху сьогодні
Для розуміння динаміки краще порівнювати три шари: радянську карту НКАО, карту контролю 1994–2020 років та актуальну адміністративну карту Азербайджану 2025–2026. Відкриті джерела — Wikimedia Commons, офіційні портали Азербайджану та супутникові знімки — дозволяють побачити, як змінювався ландшафт: зруйновані села, нові дороги, зони розмінування.
У 2024–2026 роках Вірменія та Азербайджан провели перші ділянки делімітації кордону, зокрема в Тавушській області. Це вже відображається на детальних картах: з’являються нові прикордонні лінії та огорожі. Повна демаркація всього кордону триває.
У нашій практиці роботи з кавказькими картами ми постійно стикалися з тим, що одна й та сама територія на різних джерелах виглядає по-різному — саме тому важливо вказувати рік видання карти та джерело даних.
Карта Нагірного Карабаху 2026 року — це вже не карта спірної території, а частина офіційної адміністративної сітки Азербайджану. Історичні версії залишаються цінним інструментом для розуміння того, як рельєф, демографія та політика перепліталися тут протягом століття. Ті, хто вивчає регіон сьогодні, працюють із зовсім іншим набором ліній і назв, ніж ще три роки тому.
