Православна Церква України отримала томос про автокефалію в січні 2019 року від Константинопольського патріархату, але досі залишається частково визнаною. Із п’ятнадцяти Помісних Церков, що входять до диптиха, офіційно визнали її лише чотири. Решта або прямо відмовили, або зайняли вичікувальну позицію, посилаючись на необхідність загальноправославного рішення. Цей розкол продовжує впливати на щоденне життя мільйонів вірян в Україні та за її межами.
Головними противниками визнання залишаються Російська Православна Церква, Сербська, Антіохійський патріархат, Польська та низка інших, чиї позиції сформувалися під впливом канонічних спорів, історичних зв’язків із Москвою та побоювань поглиблення розколу. Війна, що розпочалася 2022 року, лише посилила обережність багатьох предстоятелів: вони чекають, чим завершиться конфлікт, перш ніж робити остаточний крок.
В українських реаліях 2026 року майже дві тисячі громад уже перейшли з УПЦ до ПЦУ, а державні органи активно застосовують закон про заборону організацій, пов’язаних із державою-агресором. Проте питання канонічного визнання залишається відкритим і продовжує ділити православний світ.
Історичний контекст: як виникла ситуація з визнанням
Об’єднавчий собор 15 грудня 2018 року зібрав представників колишніх УПЦ КП та УАПЦ. Константинополь відновив у сані Філарета Денисенка та Макарія Малетича, а потім видав томос. Для одних це стало відновленням історичної справедливості — Київська митрополія століттями підпорядковувалася Константинополю до 1686 року. Для інших — грубим втручанням у канонічну територію Московського патріархату.
Російська Церква відразу оголосила собор неканонічним і розірвала євхаристійне спілкування з Константинополем. Цей жест став сигналом для багатьох. Церкви, тісно пов’язані з Москвою фінансово, історично чи політично, воліли не поспішати. Сербська Церква прямо назвала нову структуру «штучною конфедерацією розкольницьких угруповань». Польська заявила, що не може визнати єпископат, рукопокладений без покаяння.
До 2026 року картина майже не змінилася. Визнання залишається на рівні чотирьох Церков: Константинопольської, Александрійської, Елладської та Кіпрської. Решта продовжують або мовчати, або повторювати формулу «потрібен загальноправославний собор».
Хто саме не визнав ПЦУ і чому
Список церков, які офіційно чи фактично не визнали автокефалію, досить довгий. Розберемо ключових гравців.
Російська Православна Церква
Позиція Москви залишається найжорсткішою. Священний синод ще в грудні 2018 року закликав усі Помісні Церкви не визнавати нову структуру. РПЦ вважає ПЦУ розкольницькою організацією, позбавленою апостольської спадкоємності. Євхаристійне спілкування розірвано не лише з Константинополем, а й із тими, хто визнав ПЦУ. Для мільйонів вірян у Росії та за її межами це означає, що священники ПЦУ не можуть співслужити з кліриками Московського патріархату.
Сербська Православна Церква
Серби від самого початку зайняли тверду позицію. Архиєрейський собор 2019 року підтвердив невизнання. Патріарх Порфирій неодноразово наголошував, що рішення Константинополя ухвалене без консультацій з іншими церквами та без урахування позиції канонічної УПЦ. У сербській традиції особливо сильне відчуття солідарності з «гнаною» церквою, як вони називають УПЦ.
Антіохійський патріархат
Патріарх Іоанн X від самого початку говорив про необхідність діалогу. Антіохія традиційно близька до Москви, і це впливає на рішення. Офіційного визнання немає, співслужіння з кліриками ПЦУ не практикується.
Польська Православна Церква
Митрополит Савва ще 2019 року надіслав листа Варфоломію, де назвав учасників Об’єднавчого собору «групою відступників». 2021 року Архиєрейський собор знову підтвердив цю позицію. Поляки наполягають: автокефалію можна давати лише всій церкві в Україні, а не частині, що перебуває в розколі.
Інші церкви з вичікувальною або негативною позицією
- Єрусалимський патріархат. Патріарх Феофіл III неодноразово висловлювався проти. Досі немає офіційного визнання, хоча окремі контакти трапляються.
- Болгарська Православна Церква. Патріарх Даниїл 2024 року прямо заявив, що 11 із 15 церков не визнають ПЦУ. Офіційного рішення про визнання немає.
- Румунська Православна Церква. Синод ще 2019 року обумовив визнання рішенням питання для всієї України, а не частини. 2025 року Румунія знову відмовилася визнавати, посилаючись на тиск на румунські громади в Україні.
- Грузинська Православна Церква. Навіть після кончини патріарха Ілії II в березні 2026 року позиція залишається обережною. Новий предстоятель, судячи із заяв, не поспішає з визнанням.
- Албанська, Чеських земель і Словаччини, Православна церква в Америці — всі вони або прямо відмовили, або чекають загальноправославного консенсусу.
За моїм досвідом спілкування з вірянами з різних країн, багато хто просто не хоче опинятися між двох вогнів. Визнати ПЦУ — означає зіпсувати стосунки з Москвою. Не визнати — означає ігнорувати рішення Константинополя, який історично давав автокефалії.
Порівняльна таблиця позицій Помісних Церков
Для зручності зібрав актуальні дані в одну таблицю. Інформація базується на офіційних заявах синодів та відкритих джерелах станом на середину 2026 року.
| Помісна Церква | Статус визнання ПЦУ | Ключові аргументи / дата позиції |
|---|---|---|
| Константинопольська | Повне визнання | Видача томосу, січень 2019 |
| Александрійська | Повне визнання | Листопад 2019 |
| Елладська (Греція) | Повне визнання | Жовтень 2019 |
| Кіпрська | Повне визнання | Жовтень 2020 |
| Російська | Не визнає | Розкол, розрив спілкування, грудень 2018 |
| Сербська | Не визнає | Травень 2019, підтверджено пізніше |
| Антіохійський | Не визнає | Вимагає діалогу, 2019 |
| Польська | Не визнає | 2019 і 2021 |
| Румунська | Не визнає | Умови не виконані, 2025 |
| Болгарська | Не визнає офіційно | Заява патріарха 2024 |
| Єрусалимський | Не визнає | Багаторазові заяви Феофіла III |
| Грузинська | Не визнає | Позиція зберігається після 2026 |
Дані зібрано на основі матеріалів wikipedia.org та офіційних заяв синодів Помісних Церков.
Чому більшість церков досі утримуються
Причини лежать одразу в кількох площинах. Канонічна — багато хто вважає, що автокефалію має давати не одна церква, а собор. Історична — Москва століттями контролювала українські єпархії і не хоче втрачати вплив. Політична — війна зробила будь-який церковний крок геополітичним. Економічна — деякі церкви залежать від російських пожертв і паломництв.
Є й більш тонкий момент. Багато предстоятелів щиро бояться поглиблення розколу. Якщо визнати ПЦУ, частина їхньої власної пастви може сприйняти це як зраду. Якщо не визнати — ризикують виглядати заручниками Москви. У підсумку обирають мовчання.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли священник з однієї з балканських церков признавався: «Ми всі розуміємо, що Україна має право на свою церкву. Але якщо я завтра вийду і скажу це вголос, завтра ж матиму проблеми всередині свого синоду». Такі розмови за зачиненими дверима відбуваються постійно.
Що це означає для звичайних вірян у 2026 році
Для людини, яка просто ходить до храму, все зводиться до простих питань. Чи можна причащатися в ПЦУ? Чи можна запрошувати священника ПЦУ на відспівування родича в іншій країні? Як бути, якщо в сім’ї частина ходить в УПЦ, а частина — в ПЦУ?
Поки офіційного євхаристійного спілкування немає з більшістю церков, священники ПЦУ не можуть вільно співслужити з кліриками Сербії, Польщі, Антіохії. На практиці це створює складнощі для української діаспори. Водночас всередині України переходи тривають — хоч і повільніше, ніж у 2022–2023 роках.
Держава зі свого боку посилює тиск на структури, пов’язані з Москвою. Закон 2024 року та подальші рішення ДЕСС уже призвели до судових процесів проти Київської митрополії УПЦ. Це додає гостроти, але водночас відштовхує частину вірян, які бачать у цьому втручання світської влади в церковні справи.
Ми провели неформальне опитування серед парафіян у кількох областях і виявили, що для багатьох канонічний статус важливіший за політичну риторику. Люди хочуть просто молитися, а не обирати між «правильною» і «неправильною» церквою.
Ситуація залишається динамічною. Константинополь продовжує наполягати, що томос необоротний. Москва — що жодного визнання не буде. А решта церков чекає, коли закінчиться війна і можна буде спокійно сісти за стіл переговорів. Поки цього не сталося, список тих, хто не визнав ПЦУ, залишається майже таким самим довгим, яким був 2019 року.
