Молдова завжди жила на стику двох світів — пострадянського простору та європейського континенту. У 2026 році країна зробила вирішальний крок: парламент денонсував ключові угоди Співдружності Незалежних Держав, і вже в квітні 2027 року юридично Молдова перестане бути її членом. Цей вибір став кульмінацією тридцятирічного шляху, сповненого надій, компромісів та поступового розчарування.
Для одних це довгоочікуване звільнення від «тягаря минулого», для інших — ризик втрати традиційних ринків і зв’язків. Але за політичними рішеннями стоять реальні люди: фермери, які раніше відправляли вино та фрукти на схід, сім’ї, розділені кордонами Придністров’я, та молодь, яка бачить майбутнє в європейських стандартах. Вихід зі СНД — не просто бюрократична процедура, а відображення глибоких зрушень в ідентичності та економіці невеликої країни з населенням близько 2,37 мільйона людей.
Корені співпраці: чому Молдова приєдналася до СНД
У грудні 1991 року, коли лідери Росії, Білорусі та України підписали Біловезькі угоди, Молдова лише набувала незалежності. Країна, яка проголосила суверенітет у 1990 році та незалежність у серпні 1991-го, підписала Алма-Атинську декларацію, але ратифікувала базові документи СНД пізніше за всіх — у квітні 1994 року. Це не було випадковістю. У Кишиневі тоді точилися суперечки: одні бачили в Співдружності інструмент збереження економічних зв’язків і захисту від хаосу розпаду СРСР, інші побоювалися нової форми залежності від Москви.
Придністровський конфлікт 1992 року, що забрав життя сотень людей, зробив питання безпеки особливо гострим. Російські миротворці залишилися на лівому березі Дністра, і це надовго визначило стосунки. Молдова приєдналася до СНД з застереженнями, наголошуючи на нейтралітеті та територіальній цілісності. У перші роки організація здавалася майданчиком для діалогу: тут обговорювали торгівлю, транспорт, гуманітарні питання. Багато хто пам’ятає, як у 1990-ті роки ще працювали спільні виробничі ланцюги, а молдавські консервні заводи та виноробні знаходили збут на величезному пострадянському ринку.
З часом картина змінилася. СНД так і не стало повноцінним економічним союзом із рівними правилами. Натомість його часто сприймали як інструмент впливу одного з учасників. Молдова поступово скорочувала участь: не завжди надсилала делегації на саміти, обирала, які угоди ратифікувати. На початку 2020-х років країна вже не брала участі в політичних органах Співдружності, хоча формально залишалася членом.
Три десятиліття в організації: надії, розчарування та вибіркова участь
Перші роки членства принесли і плюси, і мінуси. Доступ до ринків Росії, України, Білорусі допомагав аграріям та легкій промисловості. Але дешевий газ і енергоресурси з часом перетворилися на важіль тиску. Коли в 2000-х і 2010-х роках ціни на газ зростали або постачання ставали предметом політичних торгів, багато хто в Кишиневі запитував: а що насправді дає СНД?
Економіка Молдови змінювалася. З 2014 року запрацювала зона поглибленої та всеосяжної вільної торгівлі з ЄС (DCFTA). Європейський ринок поступово витісняв східний напрямок. За даними Національного бюро статистики Республіки Молдова, у 2025 році експорт до країн СНД становив близько 224 мільйонів доларів США — лише 5,9 % від загального обсягу. Імпорт зі СНД — 325,5 мільйона. Основні партнери тепер Румунія, інші країни ЄС, Туреччина. Частка СНД у торгівлі скоротилася в рази порівняно з 2010-ми роками.
Політично Співдружність також не виправдала очікувань. Принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів, записані в документах, на практиці ігнорувалися в випадках Грузії, України та самого Придністров’я. Для Молдови це було особливо болісно: російські війська залишаються на її території всупереч міжнародним домовленостям. Коли в 2022 році почалася повномасштабна війна Росії проти України, для багатьох молдован стало очевидним: СНД більше не може слугувати гарантом безпеки чи рівноправного партнерства.
Економічний баланс: що втрачає і набуває країна
Критики виходу, включно з колишнім президентом Ігорем Додоном, говорять про втрату ринків збуту та зростання цін на енергоносії. Справді, в минулому частка СНД в експорті була вищою — до 20–40 % в окремі роки. Сьогодні вона мінімальна, і багато товарів уже перенаправлено до ЄС чи Туреччини. Молдова давно диверсифікувала постачання газу та електроенергії, хоча процес був непростим і дорогим.
З іншого боку, членство в СНД вимагало щорічних внесків до бюджету організації — близько 3,1 мільйона леїв. Після денонсації ці кошти залишаться в національному бюджеті. Крім того, Молдова вже денонсувала понад 70 з 283 угод у межах СНД, гармонізуючи законодавство з європейськими стандартами. Залишкові економічні домовленості планують зберегти або переукласти на двосторонній основі — з Росією, Білоруссю, іншими країнами.
Для бізнесу та громадян зміни будуть поступовими. Безвізовий режим і спрощений порядок перетину кордонів у більшості випадків регулюються двосторонніми угодами, а не багатосторонніми документами СНД. Трудова міграція до Росії, яка раніше була значною, вже кілька років скорочується на користь ЄС та інших напрямків. Молоді фахівці частіше обирають Румунію чи Західну Європу — там вищі зарплати і легше з визнанням дипломів.
Процес денонсації: хронологія 2026 року
Рішення визріло не раптово. Ще в 2023 році Молдова вийшла з Міжпарламентської асамблеї СНД і почала ревізію угод. У січні 2026 року віцепрем’єр-міністр і міністр закордонних справ Міхай Попшой оголосив про початок процедури денонсації статутних документів. У березні уряд схвалив проєкт, на початку квітня парламент проголосував у остаточному читанні, а 8 квітня президентка Майя Санду підписала укази. Документи оприлюднили в офіційному віснику, і відлік 12 місяців почався.
За процедурою, закріпленою в Статуті СНД, вихід набуває чинності через рік після повідомлення Виконавчого комітету. Таким чином, з 8 квітня 2027 року Молдова юридично перестане бути членом організації. При цьому країна заявила про готовність зберегти участь в окремих економічних і соціальних угодах, які приносять практичну користь. Генеральний секретар СНД Сергій Лебедєв підтвердив, що процедура запущена, і навів приклад Грузії, яка після виходу зберегла близько 34 економічних домовленостей.
Що це означає на практиці: для громадян, бізнесу та регіону
Для звичайного молдованина повсякденне життя зміниться мало. Пенсії, соціальні виплати, медичне обслуговування — все це внутрішні питання. Вільне пересування до країн СНД триватиме за двосторонніми домовленостями. Бізнес, особливо аграрний і виноробний, уже адаптувався до європейських стандартів і фітосанітарних вимог. Ті, хто працював зі східними ринками, шукають нові ніші або переорієнтовуються.
Складніша ситуація в Придністров’ї. Регіон залишається замороженим конфліктом, а економічні зв’язки з правим берегом Дністра поступово зміцнюються. Багато підприємств Придністров’я вже експортують продукцію до ЄС через молдавські процедури. Вихід Молдови зі СНД може пришвидшити цей процес, але водночас загострити питання енергопостачання та статусу російських військ. Молдова продовжує наполягати на виведенні іноземного військового контингенту та реінтеграції регіону на основі міжнародного права.
Нові горизонти: європейська інтеграція та двосторонні зв’язки
Паралельно з виходом зі СНД Молдова впевнено рухається до Європейського Союзу. У 2022 році країна отримала статус кандидата, у 2024–2026 роках розпочалися переговори. У червні 2026 року відкрили перший кластер — «Основоположні цінності». Європейський парламент регулярно відзначає прогрес реформ попри зовнішній тиск. Фінансова підтримка ЄС, інвестиції в інфраструктуру, доступ до єдиного ринку — все це створює нові можливості для економіки та суспільства.
Двосторонні стосунки з Росією, Україною, Білоруссю не зникнуть. Торгівля, культура, сімейні зв’язки залишаться. Але вони будуватимуться на рівноправній основі, без багатосторонньої «дахівки», яка часто правила за інструмент політичного тиску. Для Молдови це шанс остаточно визначитися з вектором розвитку: не між Сходом і Заходом, а на користь європейських стандартів демократії, верховенства права та економічної відкритості.
Історія Молдови в СНД завершується. На її місці народжується нова глава — більш самостійна, більш європейська, але водночас така, що зберігає повагу до сусідів і власного коріння. Для країни з багатою історією, чудовими винами та гостинними людьми це не кінець, а початок шляху до справжнього суверенітету та добробуту. Розмова триває — уже в іншому контексті, з іншими партнерами та новими надіями.
