Україна з 24 лютого 2022 року живе в режимі воєнного стану, веде повномасштабну оборону і зазнає величезних втрат, але формального оголошення стану війни так і не відбулося. Це рішення спирається на норми міжнародного права, де країна, яка оголошує війну, ризикує отримати статус агресора, навіть якщо сама стала жертвою нападу. Воєнний стан уже дає всі необхідні інструменти для мобілізації та захисту, а формальний крок міг би ускладнити отримання репарацій і міжнародну підтримку.
Ключовий аргумент українських юристів і чиновників зводиться до простого: напали на нас, а не ми. Документи ООН не містять поняття «оголошення війни», а стаття 51 Статуту ООН прямо дозволяє самооборону без додаткових формальностей. Оголошення стану війни нічого б не змінило в юридичному сенсі, але створило б зайві ризики для економіки та дипломатії.
Росія теж не оголошувала війни, називаючи дії «спеціальною військовою операцією». Україна свідомо зберігає статус жертви агресії, щоб зберегти право на компенсацію і не давати пропаганді зайвих козирів.
Рано вранці 24 лютого 2022 року ракети вдарили по українських містах, а бронетехніка перетнула кордони з кількох напрямків. Того ж дня президент підписав указ про введення воєнного стану, Верховна Рада його затвердила майже одностайно. Відтоді цей режим неодноразово продовжували. Але крок, якого багато хто чекав — офіційне оголошення стану війни — так і не був зроблений. Чому?
Відповідь лежить глибше, ніж здається на перший погляд. Вона пов’язана з тонкощами міжнародного права, внутрішнім законодавством України та холодним стратегічним розрахунком. Україна свідомо уникає формулювань, які могли б перевернути її статус із жертви на учасника, що ініціював конфлікт.
Міжнародне право і пастка статусу агресора
Після Другої світової війни світ змінив ставлення до війни. Статут ООН заборонив агресію, а поняття «оголошення війни» практично зникло з офіційних документів. Держава, яка першою вимовляє це слово, автоматично потрапляє під підозру. Колишній суддя Конституційного Суду Віктор Шишкін прямо казав: з погляду міжнародного права країна, що оголошує війну, вважається агресором, навіть якщо на неї напали.
Ця логіка здається парадоксальною, але вона працює. Якщо Україна оголосить стан війни Росії, з’явиться формальний привід трактувати її дії як ініціативу. Агресор за підсумками конфлікту не має права на репарації. Жертва — має. Україна з самого початку позиціонує себе саме як сторону, що зазнала збройної агресії. Це підтверджено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 2 березня 2022 року.
Міністр юстиції Денис Малюська в інтерв’ю підкреслював: якщо ти захищаєшся, тобі не потрібно нічого оголошувати. Усі норми, пов’язані з війною, уже застосовуються. Оголошення або його відсутність не несе юридичного сенсу. Більше того, окремі юристи взагалі сумніваються в правильності самої процедури оголошення стану війни в сучасному праві.
Стаття 51 Статуту ООН дає право на індивідуальну або колективну самооборону доти, доки Рада Безпеки не вжиє необхідних заходів. Україна цим правом користується. Формальне оголошення війни не підсилює цю позицію, а лише створює додаткові ризики інтерпретації.
Воєнний стан проти стану війни: що реально працює
В українському законодавстві існують два різні поняття. Воєнний стан — це внутрішній правовий режим, який вводиться указом президента і затверджується парламентом. Він дає військовому командуванню широкі повноваження, дозволяє проводити мобілізацію, обмежувати окремі права громадян і забезпечувати оборону. Стан війни згадується в Конституції, але окремого закону, що детально його регулює, немає.
Стаття 85 Конституції покладає на Верховну Раду обов’язок оголошувати стан війни за поданням президента. Стаття 106 дає президенту право вносити таке подання. Однак практика показала, що воєнного стану достатньо. Він уведений з 5:30 24 лютого 2022 року і діє досі з регулярними продовженнями.
Малюська зазначав, що деякі формулювання Конституції, які стосуються воєнного часу, сформульовані неідеально. Це і породжує теорії про те, ніби відсутність оголошення війни — якась прихована гра. Насправді все простіше: воєнний стан уже включає всі необхідні механізми. Мобілізація, робота військових адміністрацій, обмеження — усе це працює без додаткового кроку.
У 2014 році, коли Росія анексувала Крим і розпочала дії на Донбасі, питання теж піднімалося. Тоді Олександр Турчинов пояснював: в України після відмови від ядерної зброї за Будапештським меморандумом просто не було засобів протистояти ядерній державі в повномасштабному конфлікті. Міжнародні партнери пропонували лише дипломатичну підтримку. Оголошення війни в тих умовах виглядало самогубним.
Економічні та дипломатичні ризики
Формальне оголошення стану війни змінює класифікацію ризиків. Страхові компанії, особливо великі лондонські, починають вважати ситуацію чистим воєнним ризиком. Це ускладнює страхування суден, що перевозять українське зерно, залізну руду та іншу сировину. Зараз конфлікт часто кваліфікується як «воєнний ризик» або «збройний конфлікт», що залишає простір для маневру.
Банківська система та експорт теж чутливі до формулювань. За режиму стану війни військові отримують більше прав на вилучення ресурсів підприємств. Цивільна влада частково відходить у тінь. Політологи зазначали, що політичне керівництво не готове повністю передавати управління військовим. Це питання не лише влади, а й стабільності економіки в умовах тривалого конфлікту.
Міжнародна підтримка зброєю та фінансами теж залежить від статусу. Поки Україна — жертва агресії, багатьом країнам легше знаходити юридичні підстави для допомоги. Формальне оголошення війни могло б створити додаткові обмеження в законодавстві деяких держав-партнерів.
| Аспект | Воєнний стан | Стан війни |
|---|---|---|
| Правова основа | Закон «Про правовий режим воєнного стану», указ президента | Конституція (ст. 85, 106), без детального закону |
| Міжнародний статус | Самооборона за ст. 51 Статуту ООН | Ризик трактування як ініціативи конфлікту |
| Мобілізація | Повністю можлива | Також можлива, але не обов’язкова |
| Економічні наслідки | Обмежені | Зростання страхових ризиків, можливі обмеження експорту |
Дані таблиці ґрунтуються на аналізі українського законодавства та позицій Мін’юсту (nv.ua, tsn.ua).
Політичний розрахунок і збереження гнучкості
Оголошення стану війни вимагає вказати конкретного противника. Це закриває простір для маневру в переговорах. Росія з самого початку уникала слова «війна», використовуючи термін «спеціальна військова операція». Україна відповіла дзеркально: не оголошуючи війни, вона зберігає можливість дипломатичного тиску і не дає Кремлю приводу говорити про «взаємну ескалацію».
Усередині країни формальний крок міг би посилити тиск на цивільну владу. Військові отримали б більше важелів. Політологи звертають увагу: політики не хочуть повністю відходити в тінь. Воєнний стан уже досить жорсткий, але залишає цивільним інститутам можливість працювати.
З 2014 року Україна послідовно наполягала, що конфлікт — це не громадянська війна, а зовнішня агресія. Міжнародні організації зрештою визнали саме це. Формальне оголошення війни могло б заплутати цю картину.
Що змінилося б, якби оголосили
Юристи сходяться: практично нічого. Усі норми міжнародного гуманітарного права вже застосовуються. Женевські конвенції діють за фактом збройного конфлікту, а не за папірцем. Мобілізація триває. Військові суди та адміністрації працюють. Репарації залежать не від оголошення війни, а від визнання агресії, яке вже є.
Єдине, що могло б змінитися — риторика. Росія отримала б додатковий аргумент для своєї аудиторії та деяких нейтральних країн. Україна втратила б частину моральної переваги жертви.
У 2024–2025 роках тема періодично спливала в публічному просторі. Кожного разу офіційні особи повторювали одну й ту саму позицію: ми захищаємося, нам не потрібно оголошувати. Це не слабкість і не хитрість. Це усвідомлений вибір у межах чинної правової системи.
Війна триває вже четвертий рік. Україна продовжує захищати свою територію, спираючись на воєнний стан, міжнародну підтримку та право на самооборону. Формальне оголошення стану війни залишається юридичним архаїзмом, який у нинішніх умовах несе більше ризиків, ніж користі. Країна обрала шлях, який дозволяє зберігати і військову, і дипломатичну гнучкість, не віддаючи противнику жодного зайвого козиря.
