В українському законодавстві немає жорсткого обмеження на кількість продовжень воєнного стану. Режим діє стільки, скільки зберігається реальна загроза незалежності, територіальній цілісності та безпеці держави. Станом на липень 2026 року його вже продовжували двадцять разів з 24 лютого 2022 року, і кожне нове рішення Верховної Ради стає майже рутинною процедурою.
Процес регулюється Законом України «Про правовий режим воєнного стану» та Конституцією. Президент видає указ на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони, а парламент затверджує його протягом двох днів. Строк зазвичай становить 90 діб, хоча перші періоди були коротшими. Скасування можливе достроково, якщо загроза зникне.
Воєнний стан в Україні з перших годин повномасштабного вторгнення перетворився на постійний фон повсякденного життя. Сирени, обмеження пересування, мобілізація — усе це тримається на юридичному фундаменті, який свідомо зробили гнучким. Закон не встановлює стелі ні за кількістю циклів, ні за загальною тривалістю. Він просто вимагає, щоб щоразу влада підтверджувала: загроза ще тут.
Процедура виглядає відточеною до дрібниць. Рада національної безпеки і оборони вносить пропозицію. Президент підписує указ, де чітко прописаний новий строк — найчастіше рівно дев’яносто діб. Верховна Рада збирається без спеціального скликання і голосує. Потрібна проста більшість — 226 голосів. Документ публікують, і режим триває. Якщо Рада раптом не затвердить указ, воєнний стан автоматично припиниться у вказану годину. На практиці такого ще не траплялося: депутати голосують майже одностайно, бо альтернатива виглядає надто ризикованою.
Перший указ № 64/2022 запровадив режим на тридцять діб з 24 лютого 2022 року. Потім йшли короткі продовження по місяцю. З травня 2022-го закріпилася схема «дев’яносто днів». До середини 2026 року накопичилося вже двадцять таких рішень. Останнє, ухвалене 14 липня 2026 року, продовжило дію з 5:30 2 серпня до 31 жовтня 2026 року. Кожне продовження фіксується окремим законом Ради та указом Президента.
Порівняйте це з надзвичайним станом. Там закон жорстко обмежує: максимум тридцять діб по всій країні і ще шістдесят в окремих регіонах. Воєнний стан влаштований інакше саме тому, що війна не вкладається в календарні рамки. Законодавці 2015 року, коли ухвалювали базовий закон № 389-VIII, розуміли: агресія може тривати роками. Тому в тексті немає жодного слова про «не більше трьох разів» чи «максимум п’ять років». Юристи, які коментують ситуацію, підкреслюють одну й ту саму думку: режим може існувати десятиліттями, поки зберігається загроза.
Таблиця ключових етапів показує, як змінювалася практика.
| Номер періоду | Період дії | Строк | Особливості |
|---|---|---|---|
| 1 | 24.02.2022 – 26.03.2022 | 30 діб | Перше запровадження на всій території |
| 2–3 | Березень – травень 2022 | по 30 діб | Короткі продовження |
| 4 і далі | З травня 2022 | переважно 90 діб | Стандартна схема |
| 20 | 02.08.2026 – 31.10.2026 | 90 діб | Актуальне на липень 2026 |
Дані зібрано за офіційними указами Президента та законами Верховної Ради (zakon.rada.gov.ua). Повний перелік налічує вже двадцять рішень, і кожне з них — окремий юридичний акт.
Наслідки тривалої дії режиму відчуваються на всіх рівнях. Мобілізація триває паралельно з воєнним станом. Трудові відносини регулюються спеціальним законом: роботодавець може обмежити щорічну відпустку 24 календарними днями. Комендантську годину запроваджують місцеві військові адміністрації, і в різних областях вона відрізняється. Виїзд чоловіків призовного віку обмежений. Суди працюють в особливому режимі, а деякі права і свободи тимчасово звужені — але лише в межах, які допускає міжнародне право. Україна щоразу повідомляє ООН про такі відхилення.
Є й інший бік. Тривалий режим створює відчуття «затяжної паузи». Люди планують життя відтермінуваннями, підприємства працюють в умовах постійної невизначеності, а влада отримує інструменти, які в мирний час виглядали б надмірними. Саме тому закон залишає президентові право скасувати воєнний стан достроково — на всій території або лише в окремих регіонах. Якщо загроза зникне раніше, указ може з’явитися будь-якої миті. Поки цього не відбувається: фронт залишається гарячим, а ризик нової ескалації зберігається.
В інших країнах підхід часто жорсткіший. Деякі конституції обмежують воєнний стан шістьма місяцями з можливістю одного продовження. Українська модель свідомо обрала гнучкість. Вона дозволяє реагувати на війну, яка не вкладається у звичні часові рамки. При цьому кожен цикл усе одно потребує публічного голосування в парламенті. Це зберігає елемент контролю і не дає режиму перетворитися на безстроковий указ однієї людини.
На практиці процес уже відпрацьований до автоматизму. За кілька днів до закінчення поточного строку президент вносить проєкти законів. Рада голосує. Документи публікують. Життя триває в тому ж правовому полі. З мого досвіду спостереження за цими циклами з 2022 року видно: депутати і суспільство сприймають кожне продовження не як рутину заради рутини, а як вимушений крок. Поки загроза реальна, питання «скільки ще разів» залишається відкритим. Закон відповідає на нього просто: стільки, скільки потрібно.
Порівняння з надзвичайним станом особливо показове. Там жорстка стеля — шістдесят діб у регіонах. Воєнний стан такої стелі не знає. Це не прогалина в законодавстві, а усвідомлений вибір. Війна вимагає іншого інструментарію. І поки інструмент працює, його продовжують використовувати. Кожен новий указ — це не просто папір. Це рішення, яке безпосередньо впливає на мобілізацію, економіку, переміщення людей і роботу судів.
Для тих, хто стежить за правовими нюансами, важливо пам’ятати: автоматичного продовження не існує. Щоразу потрібен новий указ і нове голосування. Якщо Рада колись відмовиться затверджувати документ, режим закінчиться в призначену годину. Поки ж голоси збираються стабільно. Двадцяте продовження в липні 2026 року лише підтвердило цю тенденцію. Режим діятиме щонайменше до кінця жовтня. А далі — знову рішення, яке залежить від реальної ситуації на фронті та навколо нього.
Воєнний стан залишається одним із найпотужніших правових механізмів держави. Він дає владі додаткові повноваження і водночас накладає на неї обов’язок постійно підтверджувати необхідність цих повноважень. Закон не ставить штучних бар’єрів. Він вимагає лише одного: загроза має бути реальною. Поки вона є, питання про кількість продовжень залишається технічним. Головна відповідь звучить так: стільки разів, скільки вимагатиме захист країни.
