Конфлікт, що спалахнув весною 2011 року в невеликому місті Дараа, швидко переріс в одну з найзатяжніших і руйнівних війн XXI століття. За півтора десятиліття Сирія перетворилася на арену, де переплелися внутрішні суперечності, релігійні та етнічні напруження, а також інтереси десятків зовнішніх гравців — від Росії та Ірану до США, Туреччини й різних повстанських коаліцій.
Сьогодні, в середині 2026 року, після раптового падіння режиму Башара Асада в грудні 2024-го та формування перехідного уряду на чолі з Ахмедом аш-Шараа, країна намагається відродитися. Понад 1,6 мільйона людей повернулися додому за останній рік, але мільйони все ще залишаються у вигнанні або переміщеними всередині країни, а економіка та інфраструктура потребують колосальних зусиль для відновлення.
Перехідний період сповнений надій і нових викликів: інтеграція курдських сил СДС, спроби примирення з алавітською та друзькою меншинами, боротьба з рештками радикальних угруповань і пошук балансу між колишніми противниками. Сирія стоїть на роздоріжжі, де кожне рішення може або зміцнити крихкий мир, або повернути країну в хаос.
Корені конфлікту: чому мирні протести перетворилися на війну
Усе почалося з Арабської весни — хвилі народних виступів, що прокотилася Близьким Сходом і Північною Африкою. В Сирії іскра спалахнула 15 березня 2011 року в Дараа, коли місцеві підлітки намалювали на стіні антиурядові гасла. Відповідь влади була жорстокою: арешти, тортури, розстріли демонстрантів. Це спричинило ланцюгову реакцію — протести охопили весь південь країни, а згодом і великі міста.
Причини лежали глибше, ніж просто «весна». Десятиліття правління партії Баас створили жорстку авторитарну систему. За правління Хафеза Асада, а потім його сина Башара, Сирія жила в атмосфері страху, корупції та економічної нерівності. Лібералізація 2000-х збагатила вузьке коло наближених до влади, тоді як звичайні сирійці стикалися з безробіттям і зростанням цін. Сильна посуха 2006–2011 років знищила врожаї на сході країни, вигнала сотні тисяч селян у міста й загострила соціальні проблеми.
Соціальні мережі відіграли роль прискорювача. Відео з протестів і репресій поширювалися миттєво, надихаючи людей у Хомсі, Алеппо, Дамаску. Уряд відповів силою — танками на вулицях, снайперами на дахах, масовими арештами. Офіцери та солдати почали переходити на бік опозиції. Уже влітку 2011 року з’явилася Вільна сирійська армія. Конфлікт із політичного швидко перетворився на збройний.
Ключові етапи війни: від перших пострілів до падіння режиму
Історія війни в Сирії поділяється на кілька драматичних фаз, кожна з яких змінювала баланс сил і вигляд країни.
| Період | Ключові події | Основні наслідки |
|---|---|---|
| 2011–2012 | Протести в Дараа, формування ССА, бої в Хомсі та Ідлібі | Перехід до громадянської війни, тисячі жертв, перші іноземні добровольці |
| 2013–2014 | Хімічні атаки, розкол опозиції, захоплення територій ІДІЛ, створення СДС курдами | Поява «Ісламської держави», початок міжнародної коаліції проти неї |
| 2015–2016 | Російська військова операція, битва за Алеппо, звільнення Пальміри від ІДІЛ | Перелом на користь режиму Асада, руйнування історичного центру Алеппо |
| 2017–2023 | Розгром ІДІЛ, турецькі операції проти курдів, затяжне протистояння в Ідлібі | Стабілізація фронтів, економічний колапс, санкції, COVID-19 |
| 2024–2026 | Блискавичний наступ ХТШ, падіння Дамаска 8 грудня 2024, інтеграція СДС у січні 2026 | Кінець правління Асада, перехідний уряд, нові зіткнення та примирення |
Особливо шокуючим став фінал 2024 року. Угруповання Хайят Тахрір аш-Шам (ХТШ), що контролювало Ідліб, раптово перейшло в наступ 27 листопада. За лічені дні впав Алеппо — місто, яке режим утримував з величезними втратами майже десятиліття. Армія Асада, деморалізована й виснажена, не чинила серйозного опору. До 8 грудня повстанці увійшли в Дамаск. Башар Асад із родиною втік до Росії. Багато спостерігачів називають це одним із найшвидших і найнесподіваніших крахів режиму в сучасній історії.
Іноземні гравці: як зовнішні сили перетворили Сирію на арену проксі-війни
Без масованої іноземної участі війна в Сирії навряд чи затягнулася б так надовго. Росія з вересня 2015 року надала режиму авіацію, радників і сучасну зброю — це дозволило Асаду повернути контроль над більшою частиною території. Іран і ліванська «Хезболла» постачали живу силу та кошти. З іншого боку, США та їхні союзники з 2014 року бомбили позиції ІДІЛ і підтримували курдські СДС на північному сході.
Туреччина проводила власні операції — «Щит Євфрату», «Оливкова гілка», «Джерело миру» — щоб створити буферні зони та послабити курдські формування, які Анкара вважає загрозою своїй безпеці. Саудівська Аравія, Катар та інші країни Перської затоки в різний час фінансували й озброювали опозицію. Ізраїль завдавав ударів по іранських і «хезболлівських» цілях, а після падіння Асада зайняв частину буферної зони на Голанах.
До 2026 року розстановка сил змінилася. Росія зберегла бази в Хмеймімі та Тартусі, але вивела частину сил із північного сходу. Іранський вплив різко послабшав. Туреччина посилила позиції на півночі. США зберігають обмежену присутність. Перехідний уряд аш-Шараа веде складний баланс — він відмовився від колишніх радикальних зв’язків ХТШ, але все ще викликає недовіру в меншин і частини міжнародної спільноти.
Людська ціна: жертви, біженці та розірвані долі
Цифри війни в Сирії досі викликають дріж. За різними оцінками, загинуло від 500 до 650 тисяч людей — військових і цивільних. Сирійська обсерваторія з прав людини фіксує десятки тисяч убитих дітей і жінок. Понад 6 мільйонів сирійців стали біженцями за кордоном, ще близько 7 мільйонів — внутрішньо переміщеними особами. Цілі покоління виросли в таборах або в чужих країнах.
За кожним числом криються тисячі особистих трагедій: родини, розділені кордонами, діти, народжені у вигнанні й ніколи не бачили рідного села, старі, що втратили все й змушені починати життя заново в 70 років.
Особливо важким було становище в обложених районах — Східній Гуті, Ярмуку, районах Алеппо. Люди місяцями жили без їжі, води та медицини. Снаряди та авіаудари руйнували будинки, лікарні, школи. Після 2024 року почалося масове повернення, але багато хто знаходить замість рідних вулиць руїни та міни. Земля в деяких районах досі всіяна нерозірваними боєприпасами.
Культурна спадщина під прицілом: Пальміра, Алеппо та втрачена історія
Війна в Сирії стала катастрофою не лише для людей, а й для світової культурної спадщини. Бойовики ІДІЛ у 2015 році висаджували в повітря храми й театр у Пальмірі — давньому місті, внесеному до списку ЮНЕСКО. Археолога Халеда Асаада стратили за відмову видати місцезнаходження артефактів. Історичний ринок і цитадель Алеппо сильно постраждали від артилерії та авіації. За оцінками, постраждало понад 290 об’єктів спадщини.
Руйнування торкнулися не лише старожитностей. Сучасна сирійська культура — музика, література, кіно — також зазнала втрат. Багато діячів мистецтва емігрували або загинули. Після 2024 року почалися перші спроби відновлення: розмінування Пальміри, обговорення реставрації старого міста Алеппо. Але процес іде повільно — бракує коштів, фахівців і безпеки.
Економіка та повсякденне життя: від колапсу до перших кроків відновлення
До війни Сирія мала відносно диверсифіковану економіку — сільське господарство, нафту, туризм, промисловість. До 2024 року ВВП обвалився більш ніж на 80 %. Інфраструктура зруйнована на 40–70 % у ключових регіонах. Електрика подається погодинно, вода часто відсутня, лікарні працюють на межі. Санкції, особливо американський «Акт Цезаря», ще більше ускладнювали життя звичайних людей.
Війна породила власну економіку — контрабанду, торгівлю людьми, виробництво та експорт наркотику «каптагон». Після падіння Асада частково зняли обмеження, почали повертатися інвестиції з регіону. Але за оцінками Світового банку, на повне відновлення може знадобитися понад 200 мільярдів доларів і десятиліття. Перехідний уряд намагається залучити допомогу, але недовіра інвесторів і бюрократичні бар’єри гальмують процес.
Перехідний 2025–2026 рік: інтеграція, напруження та надії
Після грудня 2024 року Сирія офіційно вступила в перехідний період. Ахмед аш-Шараа, колишній лідер ХТШ, став главою перехідного уряду. У березні 2025 року ухвалили конституційну декларацію, що визначила п’ятирічний перехід до виборів і нової конституції. У січні 2026 року після коротких, але інтенсивних зіткнень на північному сході вдалося досягти угоди з курдськими СДС про інтеграцію їхніх сил у державні структури та передачу контролю над Хасакою й Камішлі центральній владі.
Однак шлях виявився тернистим. У березні 2025 року сталися масові вбивства алавітів у прибережних районах — сотні загиблих, за даними правозахисників. У липні спалахнули бої в друзькій провінції Ес-Сувайда. Ці події спричинили страх у меншин і питання про здатність нового керівництва забезпечувати безпеку для всіх громадян. Водночас тисячі людей повертаються, відкриваються школи й ринки, з’являються перші ознаки нормального життя.
Найважливіше сьогодні — не лише зброя й політика, а здатність сирійців різних поглядів і віросповідань знайти спільну мову та побудувати країну, де ніхто не боятиметься за своє життя й майбутнє дітей.
Гуманітарна ситуація та повернення додому: що відбувається зараз
За даними ООН, за останній рік до Сирії повернулися понад 1,6 мільйона людей. Багато хто приїжджає в зруйновані будинки, без роботи й з невизначеним майбутнім. Гуманітарні організації поступово переходять від екстреної допомоги до програм розвитку — відновлення доріг, лікарень, водопостачання, розмінування. Але фінансування залишається недостатнім, а потреби величезними: понад 14 мільйонів людей потребують продовольчої допомоги, мільйони живуть за межею бідності.
Особливо складна ситуація в районах, де раніше були лінії фронту. Там досі знаходять масові поховання, працюють комісії з розшуку зниклих безвісти. Жінки та дівчата стикаються з додатковими труднощами — від обмеження прав до ризику насильства. Молодь, що виросла на війні, часто не має професії та освіти, достатньої для нової економіки.
Незважаючи на всі труднощі, в Сирії 2026 року відчувається обережний оптимізм. Люди відкривають магазини, ремонтують будинки, садять дерева. Перехідний уряд веде переговори з різними групами та міжнародними партнерами. Країна повільно, з оглядкою й зривами, але рухається вперед. Війна в Сирії, можливо, і не завершилася одним днем у грудні 2024-го, але її найкривавіша глава закрита. Тепер починається найскладніша робота — будівництво миру, який витримає випробування часом.
