Шість реакторів ВВЕР-1000, сумарна електрична потужність близько 5700–6000 МВт, розташування на березі колишнього Каховського водосховища та місто-супутник Енергодар — ось основні характеристики об’єкта, який до 2022 року забезпечував Україні приблизно п’яту частину всієї електроенергії. З березня 2022 року станція перебуває під контролем російських сил, не виробляє електроенергію і перебуває в режимі холодної зупинки під постійним моніторингом МАГАТЕ. Охолодження нині забезпечують підземні свердловини, зовнішнє живлення регулярно обривається, а рівень води в ставку-охолоджувачі продовжує знижуватися.
Запорізька АЕС залишається однією з найбільш спостережуваних атомних майданчиків світу: експерти агентства фіксують кожен блекаут, кожен ремонт лінії та кожну зміну в системах безпеки. При цьому технічний стан реакторів, сховищ відпрацьованого палива та допоміжних систем поки що дозволяє утримувати ситуацію під контролем, хоча ризики, пов’язані з воєнними діями та дефіцитом охолоджувальної води, нікуди не зникли.
Історія будівництва та технічні параметри
Рішення про будівництво ухвалили 1978 року. Перший енергоблок заклали в квітні 1980-го, а в промислову експлуатацію він увійшов у грудні 1985-го. Наступні блоки запускалися один за одним: другий — у 1986-му, третій — у 1987-му, четвертий — у 1988-му, п’ятий — у 1989-му. Шостий блок через мораторій після Чорнобиля та розпад СРСР ввели лише у вересні 1996 року.
Кожен реактор — класичний ВВЕР-1000/320. Номінальна електрична потужність блока — 1000 МВт брутто (близько 950 МВт нетто). Турбіни харківського виробництва, генератори «Електросили», реакторне обладнання — «Іжорських заводів». Майданчик займає понад сто гектарів, поруч — Запорізька ТЕС, яка раніше забезпечувала резервне живлення.
До війни станція щорічно виробляла 35–42 млрд кВт·год. Цього вистачало, щоб забезпечувати електроенергією великі металургійні комбінати Кривого Рогу, Запоріжжя та Дніпра, а також мільйони побутових споживачів. Паливо тривалий час постачав «ТВЕЛ», з 2010-х років частково перейшли на збірки Westinghouse. До 2021 року майже всі блоки вже працювали на американському паливі.
Зараз усі шість блоків перебувають у холодній зупинці. Один із них іноді переводять у гарячу зупинку, щоб отримувати пару для власних потреб станції та переробки рідких радіоактивних відходів.
Охолодження: від Каховського водосховища до свердловин
Головним джерелом охолоджувальної води слугувало Каховське водосховище. Після руйнування греблі в червні 2023 року рівень у ставку-охолоджувачі почав неухильно падати. Якщо в червні 2023-го він становив близько 16,7 м, то до літа 2025-го вже коливався в межах 13,5–14,1 м. До липня 2026 року ситуація залишається напруженою: мінімально допустимий рівень для роботи деяких насосів — близько 12 м.
Зараз основне навантаження з охолодження реакторів і басейнів витримки взяли на себе одинадцять артезіанських свердловин. Вони дають приблизно 250 кубометрів води на годину — цього достатньо для безпечного стану зупинених блоків. Однак у разі тривалого виходу свердловин із ладу станція знову залежатиме від ставка-охолоджувача, об’єм якого продовжує скорочуватися через випаровування.
Для резерву на майданчику є дві градирні. Одна з них у серпні 2024 року постраждала від пожежі, спричиненої, за даними МАГАТЕ, ударом безпілотника. Радіаційного забруднення тоді не зафіксували.
Поточний статус на середину 2026 року
За даними МАГАТЕ, до липня 2026 року станція пережила вже понад двадцять повних втрат зовнішнього електропостачання з початку конфлікту. Лише за три місяці весни–літа 2026-го таких блекаутів сталося десять. Кожного разу автоматично запускаються дизель-генератори. Палива для них вистачає на кілька днів автономної роботи, але постійні перемикання зношують обладнання.
Зовнішнє живлення зараз тримається на одній-двох лініях 330 і 750 кВ. Ремонти ліній часто потребують локальних перемир’їв, які агентство допомагає узгоджувати. У червні 2026-го після чергового такого перемир’я вдалося відновити частину інфраструктури, але надійність мережі залишається вкрай низькою.
Персонал — суміш українських фахівців, які працюють під контролем російської адміністрації, і співробітників, надісланих «Росатомом». Багато досвідчених операторів виїхали. МАГАТЕ регулярно відзначає нестачу кваліфікованих кадрів і психологічний тиск на працівників, які залишилися.
Сховище відпрацьованого ядерного палива сухого типу вміщує кілька тисяч відпрацьованих тепловидільних збірок. Воно розташоване на майданчику і також перебуває під постійним спостереженням.
| Блок | Рік введення | Тип реактора | Статус на 2026 |
|---|---|---|---|
| 1 | 1985 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
| 2 | 1986 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
| 3 | 1987 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
| 4 | 1988 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
| 5 | 1989 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
| 6 | 1996 | ВВЕР-1000/320 | Холодна зупинка |
Дані таблиці складені на основі інформації МАГАТЕ та відкритих технічних довідників.
Роль МАГАТЕ та питання безпеки
З вересня 2022 року на станції постійно перебувають експерти МАГАТЕ. Вони проводять обходи, перевіряють системи охолодження, дизель-генератори, радіаційний фон і стан ліній електропередачі. Агентство неодноразово фіксувало міни в буферній зоні, удари безпілотників по допоміжних будівлях і пошкодження інфраструктури, але жодного разу не зафіксувало пошкодження активних зон реакторів чи критичних систем безпеки, що призводять до викиду радіації.
Основні ризики сьогодні — не стільки прямий удар по реактору, скільки тривала втрата зовнішнього живлення в поєднанні з проблемами охолодження. Дизель-генератори надійні, але їхній ресурс не безмежний. Вода зі свердловин також потребує постійного технічного обслуговування насосів.
Російська сторона наприкінці 2025 — на початку 2026 року видала 10-річні ліцензії на експлуатацію перших двох блоків. Українська сторона та міжнародні організації вважають ці документи такими, що не мають юридичної сили, оскільки станція перебуває на окупованій території.
Енергодар і людський фактор
Місто Енергодар збудоване спеціально під станцію. До війни тут жили близько 50 тисяч осіб, більшість так чи інакше пов’язані з АЕС. Зараз населення скоротилося, багато фахівців виїхали. Ті, хто залишився, працюють вахтовим методом або під тиском. У липні 2026 року МАГАТЕ відзначало, що воєнні дії в районі міста призводять до перебоїв із водопостачанням навіть на самому майданчику, хоча свердловини для охолодження реакторів продовжують працювати.
Люди, які десятиліттями обслуговували реактори, зараз змушені підтримувати станцію в стані, який ніколи не планувався на роки. Це створює додаткове психологічне навантаження, яке неможливо виміряти приладами, але яке безпосередньо впливає на якість роботи.
Запорізька АЕС залишається унікальним об’єктом: найбільша станція Європи, яка вже четвертий рік стоїть без генерації і при цьому потребує цілодобової уваги сотень фахівців та міжнародних спостерігачів. Її подальша доля визначатиметься не лише технічними можливостями, а й політичною ситуацією навколо неї.
