За даними української військової розвідки на середину квітня 2026 року, в арсеналі російських збройних сил перебуває до 100 гіперзвукових аеробалістичних ракет «Кинжал». Ще в грудні 2025-го цей показник оцінювали приблизно в 50 одиниць, що свідчить про помітне поповнення запасів за кілька місяців. Виробництво при цьому залишається скромним — близько п’яти ракет на місяць, з планом випустити до 60 штук за весь 2026 рік.
Ці цифри підтверджуються кількома незалежними оцінками і показують, що «Кинжал» так і не перетворився на масову зброю. Попри понад сорок літаків-носіїв МіГ-31К, ракет на кожну машину припадає в середньому лише близько трьох. Висока вартість і складність виробництва обмежують темпи випуску навіть в умовах війни.
Росія замовила 44 ракети у 2024 році та 144 у 2025-му, але реальна наявність на складах і інтенсивність застосування у 2026 році помітно знизилися. Вісім зафіксованих пусків за першу половину року — це вчетверо менше, ніж у попередні періоди.
Темно-сірий силует МіГ-31К із довгою ракетою під фюзеляжем уже став одним із найбільш упізнаваних образів сучасної війни. Ця машина злітає з аеродромів у глибині території, набирає висоту майже 18 кілометрів і випускає «Кинжал», який розганяється до десяти швидкостей звуку. Візуально це виглядає майже фантастично: літак-перехоплювач радянської епохи несе зброю, про яку ще десять років тому говорили лише в закритих конструкторських бюро.
Назву «Кинжал» обрано не випадково. Короткий, жорсткий удар, який має пробити будь-який захист. У реальності все виявилося складніше. Ракета справді швидка і маневрує, але її кількість в арсеналі залишається обмеженою, а кожен пуск обходиться дорого. Саме тому питання про точну кількість цих ракет хвилює і військових аналітиків, і звичайних людей, які стежать за зведеннями.
Що являє собою ракета «Кинжал»
Х-47М2 «Кинжал» — це авіаційна аеробалістична ракета, створена на базі оперативно-тактичного комплексу «Іскандер». Після відділення від літака вона летить балістичною траєкторією, але здатна активно маневрувати протягом усього польоту. Російські джерела називають її гіперзвуковою, західні експерти частіше говорять про аеробалістичну ракету зі швидкістю, що сягає 10 Махів.
Довжина ракети близько восьми метрів, діаметр — метр, стартова маса перевищує чотири тонни. Бойова частина важить до 480 кілограмів і може бути як звичайною фугасною, так і ядерною потужністю від 5 до 50 кілотонн. Дальність дії оцінюють по-різному: сам ракетний етап — 460–480 кілометрів, а з урахуванням дальності польоту носія загальна дистанція ураження сягає 1500–2000 кілометрів.
Система наведення комбінована: інерціальна платформа з корекцією за супутниковою системою ГЛОНАСС і, за деякими даними, оптичною головкою самонаведення на кінцевій ділянці. У 2025 році ракета отримала доопрацювання — можливість складніших маневрів на термінальній фазі, щоб ускладнити роботу зенітних комплексів Patriot.
За моїм досвідом відстеження відкритих даних про застосування, саме ця модернізація 2025 року помітно знизила відсоток перехоплень — з 37 відсотків у серпні до 6 відсотків у вересні того ж року.
Носії «Кинжала»: скільки літаків реально готово
Основний носій — спеціально доопрацьований винищувач-перехоплювач МіГ-31К. З машини зняли частину обладнання для ракет «повітря-повітря», зміцнили центральний пілон і змінили систему електропостачання. Один літак несе одну ракету. За оцінками на середину 2026 року, у стройових частинах і на зберіганні перебуває понад сорок таких машин. Частина з них — перероблені зі звичайних МіГ-31БМ, частина — з резерву, де літаки стояли десятиліттями.
Окрім МіГ-31К, «Кинжал» можуть нести модернізовані бомбардувальники Ту-22М3М (до чотирьох ракет) і, за деякими повідомленнями, окремі Су-34. Планували інтеграцію і на Су-57, але до серійного застосування справа поки не дійшла. У вересні 2025 року два МіГ-31К з «Кинжалами» брали участь у навчаннях «Захід-2025» на Кольському півострові, що підтвердило готовність північного полку.
- МіГ-31К — основний носій, понад 40 машин
- Ту-22М3М — здатний нести до чотирьох ракет
- Су-34 — окремі повідомлення про можливість підвіски
- Су-57 — перспективний варіант, поки без підтвердженого застосування
Цікавий парадокс: літаків-носіїв помітно більше, ніж самих ракет. На кожну машину припадає в середньому три «Кинжали». Це свідчить про те, що російське командування робить ставку на розосередження і можливість швидкої перекидки, а не на масові залпи.
Скільки ракет реально в арсеналі
Точних цифр Міністерство оборони Росії не публікує. Усі оцінки будуються на даних української розвідки, аналізі серійних номерів уламків, супутникових знімках заводів і закупівельних документах. На середину квітня 2026 року Головне управління розвідки України оцінювало запас у «до 100 одиниць». До липня того ж року виробництво знизилося до п’яти ракет на місяць, а інтенсивність застосування впала до восьми пусків за пів року.
Для порівняння: у 2024 році, за оцінками CSIS, Росія застосувала 50–70 «Кинжалів», у 2025-му — уже 75–100. Замовлення на виробництво становили 44 ракети у 2024-му та 144 у 2025-му. Якщо підсумувати замовлення і відняти витрачені, виходить цифра, близька до поточних оцінок у районі сотні.
| Період | Оцінка запасів | Виробництво (план/факт) | Застосування |
|---|---|---|---|
| Грудень 2025 | близько 50 | — | — |
| Квітень 2026 | до 100 | до 10 на місяць | — |
| Липень 2026 | близько 100 | 5 на місяць / план 60 за рік | 8 пусків за пів року |
Дані таблиці зібрано на основі оцінок ГУР та аналітичних матеріалів (nv.ua, defence-ua.com).
Виробництво зосереджено на Воткінському заводі та пов’язаних підприємствах. Основні вузли випускають КБМ у Коломні, «Радар ММС» у Санкт-Петербурзі та НДІ машинобудування імені Бахирева. Санкції і брак західних компонентів періодично гальмують конвеєр, тому плани на 120–180 ракет на рік, озвучені у 2024-му, так і не були досягнуті.
Чому «Кинжалів» так мало
Висока ціна — один із головних обмежувачів. За західними оцінками, одна ракета коштує близько 10 мільйонів доларів. Для порівняння: звичайна крилата Х-101 обходиться помітно дешевше. До того ж «Кинжал» потребує особливих умов зберігання, регулярного технічного обслуговування та спеціально підготовлених екіпажів.
Другий чинник — складність самої конструкції. Ракета має витримувати величезні теплові та механічні навантаження під час гіперзвукового польоту. Будь-яка помилка в матеріалах чи електроніці призводить до відмови. Українські фахівці, які вивчали уламки, неодноразово відзначали ознаки спрощення конструкції в пізніх серіях — менше електроніки, більше механічних вузлів.
Третій момент — пріоритети. Російська промисловість зараз більше орієнтована на масові «Іскандери», «Калібри» та дрони. «Кинжал» залишається штучною зброєю для особливо важливих цілей: командних пунктів, мостів, великих енергетичних об’єктів.
У нашій практиці аналізу відкритих джерел ми неодноразово стикалися із ситуацією, коли кількість носіїв зростає швидше, ніж кількість самих ракет. Це створює ілюзію масовості, але реальна ударна потужність обмежена саме наявністю боєприпасів.
Як «Кинжал» застосовувався і що змінилося
Перший бойовий пуск відбувся в березні 2022 року. Відтоді ракету використовували десятки разів. Особливо запам’яталися масовані атаки навесні 2023 року, коли за одну ніч могло піти до шести «Кинжалів». Тоді ж українські розрахунки Patriot вперше збили таку ракету над Києвом.
До 2025–2026 років картина змінилася. Після модернізації 2025 року відсоток перехоплень різко впав, але й самі росіяни стали застосовувати «Кинжал» набагато рідше. Причина проста: кожна ракета надто дорога, а ефект від удару не завжди виправдовує витрати. У 2026 році зафіксовано лише вісім застосувань — учетверо менше, ніж у попередні роки.
Цікаво, що навіть за наявності понад сорока носіїв російське командування не влаштовує щоденні пуски. Літаки тримають у готовності, періодично перебазовують, але ракети бережуть. Це схоже на стратегію «дорогого резерву» — зброя, яка має бути завжди під рукою, але використовуватися лише в критичних ситуаціях.
Виробництво та перспективи до кінця 2026 року
Якщо темпи в п’ять ракет на місяць збережуться, до грудня 2026 року Росія зможе додати до арсеналу ще близько 25–30 одиниць. З урахуванням можливих втрат і технічних списань загальний запас, найімовірніше, залишиться в районі 100–120 ракет. Плани на 60 одиниць на рік виглядають оптимістичними, але досяжними за стабільної роботи підприємств.
Головне питання зараз — чи зможе промисловість збільшити випуск без втрати якості. Досвід 2024–2025 років показав, що різке зростання замовлень часто призводить до браку і зниження надійності. Тому найімовірніше темпи залишаться на поточному рівні, а ставка буде зроблена на модернізацію вже наявних ракет і розширення парку носіїв.
Ту-22М3М із чотирма «Кинжалами» теоретично здатний завдати потужнішого удару, ніж ланка МіГ-31К. Однак ці бомбардувальники самі по собі рідкість, і їхнє використання в зоні дії української ППО ризиковане. Тому основне навантаження, як і раніше, залишається на «тридцять перших».
Скільки саме «Кинжалів» у Росії — питання, на яке немає публічної відповіді з Москви. Відкриті оцінки сходяться на цифрі близько сотні одиниць станом на середину 2026 року. Цього достатньо, щоб тримати в напруженні системи ППО, але недостатньо, щоб перетворити «Кинжал» на зброю повсякденного застосування. Кожен пуск залишається подією, а сама ракета — штучним і дорогим інструментом, який бережуть для особливих випадків.
