Наприкінці липня 2026 року сукупні бойові втрати російської армії у війні проти України, за даними Генштабу ЗСУ, перевищили 1,446 млн осіб. Незалежні оцінки британських і американських аналітиків говорять про 400–450 тисяч загиблих і приблизно 1,4 млн загальних втрат. Ці цифри вже в кілька разів перевершують сумарні втрати СРСР і Росії в усіх конфліктах після Другої світової війни.
Основний внесок у зростання втрат у 2025–2026 роках зробили масовані українські дрони, які розширили «зону ураження» і зробили традиційні штурми вкрай витратними. Співвідношення втрат у першій половині 2026 року, за розрахунками CSIS, сягнуло приблизно 8:1 на користь України.
Більшість підтверджених загиблих — контрактники, які підписали договори вже після початку повномасштабного вторгнення, а також мобілізовані та колишні ув’язнені. Регіони з високим рівнем бідності продовжують нести непропорційно важке демографічне навантаження.
Як рахують втрати: українські зведення, відкриті дані та західні оцінки
Щоранку Генштаб Збройних сил України публікує оновлене зведення. На 31 липня 2026 року там зазначено близько 1 446 150 осіб особового складу, 12 231 танк, 25 056 бойових броньованих машин, 47 045 артилерійських систем і сотні тисяч безпілотників. Ці цифри включають убитих, поранених і зниклих безвісти. Українська сторона не розкриває методику підрахунку, але щоденний приріст стабільно тримається в районі 1 200–1 500 осіб.
Паралельно працюють проєкти «Медіазона» та Російська служба Бі-бі-сі. Наприкінці липня 2026 року вони підтвердили поіменно 234 795 російських військовослужбовців. Експерти, з якими консультувалися журналісти, вважають, що відкриті джерела (некрологи, цвинтарі, спадкові справи) охоплюють 45–65 % реальних втрат. Звідси оцінка: 427–522 тисячі загиблих лише серед російських громадян. Якщо додати формування колишніх «ДНР» і «ЛНР» до їхнього формального включення та північнокорейські підрозділи, діапазон піднімається до 450–548 тисяч.
Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у доповіді від 1 липня 2026 року навів свої цифри: 400–450 тисяч убитих і близько 1,4 млн загальних втрат (убиті, поранені, зниклі). Британська розвідка GCHQ у травні говорила про майже 500 тисяч загиблих. Різниця між українськими зведеннями та західними оцінками пояснюється тим, що перші включають усіх вибулих зі строю, а другі намагаються відокремити безповоротні втрати.
| Джерело | Убиті (оцінка) | Загальні втрати | Дата оцінки |
|---|---|---|---|
| Генштаб ЗСУ | не розділяє | ~1 446 150 | 31 липня 2026 |
| BBC + «Медіазона» | 427–522 тис. | — | кінець липня 2026 |
| CSIS | 400–450 тис. | ~1,4 млн | 1 липня 2026 |
| GCHQ (Велика Британія) | ~500 тис. | — | травень 2026 |
Дані таблиці зібрано на основі відкритих публікацій bbc.com та csis.org.
Хто гине: добровольці, мобілізовані та регіональний перекіс
Понад половину підтверджених загиблих становлять люди, які до війни працювали за цивільними спеціальностями і підписали контракт уже після 24 лютого 2022 року. «Медіазона» та Бі-бі-сі фіксують, що 56 % поіменного списку складають саме такі контрактники. Ще близько 11 % — колишні ув’язнені, набрані через систему «Шторм Z» та аналогічні програми. Мобілізовані 2022 року становлять приблизно 8 %.
Офіцерський корпус також несе втрати: до липня 2026 року підтверджено загибель понад 7 500 офіцерів, з них три чверті — молодші командири (лейтенанти та капітани). Це б’є по якості управління підрозділами. Регіональна картина виглядає ще жорсткіше. У перерахунку на душу населення лідирують Тува, Бурятія, Алтай. В абсолютних цифрах — Башкортостан, Татарстан, Свердловська область. Маленькі міста та селища, де зарплати низькі, а робота обмежена, продовжують віддавати непропорційно велику частку чоловіків призовного віку.
За моїм досвідом роботи з відкритими даними останні два роки саме ця демографічна асиметрія створює довгострокові соціальні ризики. В окремих районах уже фіксують нестачу чоловіків 20–40 років, що впливає і на економіку, і на сімейну структуру.
Техніка: танки, артилерія та дрони як головний чинник
Українські зведення на 31 липня 2026 року називають 12 231 знищений танк і 25 056 бойових броньованих машин. Незалежні проєкти на кшталт Oryx підтверджують лише візуально задокументовану частину, але навіть вона вимірюється тисячами. Особливо помітне падіння кількості сучасних машин. Т-90М, які ще в 2023–2024 роках вважалися «найкращими», до 2026 року майже зникли з передової: втрати перевищили можливості виробництва.
Головним «убивцею» бронетехніки стали FPV-дрони. У 2026 році вони перетворили класичні танкові атаки на вкрай рідкісний і дорогий захід. Російські війська дедалі частіше йдуть пішими штурмовими групами, а техніка використовується точково і під щільним прикриттям. CSIS прямо пов’язує зростання співвідношення втрат до 8:1 саме з українською дроновою кампанією, яка розширила зону ураження і ускладнила евакуацію поранених.
Артилерія також несе важкі втрати — понад 47 тисяч стволів за українськими даними. Російська промисловість нарощує випуск, але якість і навченість розрахунків падають. У підсумку навіть за чисельної переваги в снарядах ефективність знижується.
- Танки та ББМ: щомісячні втрати залишаються високими, попри спроби поставити на техніку «мангали» та активний захист типу «Арена-М».
- Безпілотники: українські оператори знищують не лише бронетехніку, а й логістику — паливозаправники, склади, засоби зв’язку.
- Авіація: втрати літаків і вертольотів відносно невеликі (439 і 354 відповідно), бо російська авіація діє обережніше і далі від лінії фронту.
Ці тенденції показують, що кількісна перевага в людях і техніці більше не гарантує успіху. Війна стала війною дронів, розвідки та точних ударів по тилах.
Чому втрати зростають швидше, ніж поповнення
У першій половині 2026 року, за розрахунками CSIS, Росія втрачала 30–34 тисячі осіб на місяць. При цьому набір добровольців і контрактників тримався на рівні приблизно 27 тисяч. Різниця означає, що армія вже не компенсує втрати. Мобілізація 2022 року давно вичерпала свій ресурс, а нові хвилі зустрічають дедалі більший опір на місцях.
Система вербування спирається на грошові виплати, які в бідних регіонах виглядають привабливо. Але навіть високі суми не закривають демографічну прогалину. Цвинтарі розширюються, меморіали з’являються в районних центрах, а в соцмережах дедалі частіше трапляються повідомлення про зниклих безвісти, чиї тіла так і не повернули.
Економічний ефект також відчутний. Кожен втрачений танк чи артсистема — це мільйони рублів, які йдуть у металобрухт на українських полях. Виробництво зростає, але ресурси обмежені, а санкції продовжують бити по постачаннях комплектуючих.
Що ці цифри означають для продовження війни
Втрати такого масштабу вже змінили характер бойових дій. Російське командування змушене переходити до тактики дрібних піхотних груп, економити техніку і дедалі більше покладатися на масові дронові атаки та артилерійські нальоти. Темпи просування у 2026 році впали до десятків метрів на добу на ключових напрямках. У квітні–травні російські сили навіть втратили більше території, ніж змогли захопити.
Для української сторони високі втрати противника дають час на відновлення і нарощування власного виробництва дронів. Але й українські втрати залишаються значними — CSIS оцінює їх у 525–625 тисяч загальних і 125–150 тисяч загиблих. Війна продовжує висмоктувати ресурси обох країн.
Демографічні наслідки для Росії відчуватимуться десятиліттями. Покоління чоловіків 1990–2000-х років народження вже сильно проріджене. В окремих республіках і областях це створює ризики соціальної нестабільності. Військова машина продовжує працювати, але її «пальне» — живі люди — стає дедалі дорожчим і дедалі важчим для поповнення.
Цифри, які ми бачимо сьогодні, — не абстрактна статистика. За кожною тисячею стоять конкретні біографії, сім’ї, зруйновані плани. І поки фронт залишається таким, яким він став до літа 2026 року, ця ціна лише зростатиме.
