Сергій Притула спробував стати народним депутатом у 2019 році, приєднавшись до партії «Голос» і посівши 30-те місце в списку, але не пройшов до Верховної Ради через обмежену кількість мандатів. Цей досвід став для нього цінним уроком, а його енергія та популярність знайшли вихід у масштабній волонтерській діяльності через власний фонд, яка під час війни набула національного значення. Сьогодні, у 2026 році, на тлі чуток про можливе повернення до парламенту, Притула залишається фігурою, реальний внесок якої в захист країни перевищує формальні посади.
Політичний шлях Притули розпочався з ентузіазму нових облич після президентських виборів, але швидко виявив складнощі партійної механіки та компромісів. Попри вихід із «Голосу» в 2021 році, його телевізійний досвід, харизма та здатність мобілізовувати людей перетворили благодійність на потужний інструмент допомоги армії — закупівлю техніки та підтримку захисників. Це історія про те, як особиста ініціатива іноді ефективніша за парламентські крісла в кризові часи.
Від радіоведучого до національного улюбленця: ранній шлях Сергія Притули
Сергій Дмитрович Притула народився 22 червня 1981 року в Збаражі Тернопільської області. Шкільні роки минули яскраво: золота медаль, друге місце на захисті робіт у Малій академії наук України. Далі — навчання в Західноукраїнському національному університеті, де він став студентським деканом, і короткий, але пам’ятний період у Лондоні. Там він спробував десятки професій: від будівельних робіт до офіціанта. Цей досвід згодом вилився в гострий, життєвий гумор, який став його візитівкою.
На радіо «Тернопіль 106.1 FM» під псевдонімом «Сірий» він почав завойовувати серця слухачів ще наприкінці 90-х. Потім — переїзд до Києва, Comedy Club UA з образом «Тернопільського сірого», скетч-шоу «Файна Юкрайна», яке він створював як автор і співпродюсер. Програми «Хто зверху?», національний відбір на «Євробачення», ранкові шоу — все це зробило його одним із найупізнаваніших і найулюбленіших медійних облич країни. Люди довіряли йому не лише тому, що він розважав, а тому що відчували справжню людину без фальші.
Цей багаж популярності та вміння говорити з аудиторією однією мовою згодом став потужним капіталом, коли він вирішив спробувати себе в політиці. Глядачі вже знали його не за офіційними промовами, а за живими, часом колкими жартами та щирими емоціями.
Політика кличе: приєднання до «Голосу» та вибори 2019 року
Літо 2019 року в Україні кипіло надіями. Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах оголосили позачергові парламентські. З’являлися нові партії з яскравими обличчями, які обіцяли свіжий погляд і справжні зміни. Однією з таких став «Голос», створений навколо Святослава Вакарчука. У червні Притула офіційно приєднався до політичної сили.
Його поставили на 30-те місце в партійному списку. Для новачка в політиці це виглядало солідно: упізнаваність допомагала партії збирати голоси, але реальний прохід залежав від загального результату. «Голос» набрав 5,82 % голосів — близько 852 тисяч. За даними Центральної виборчої комісії, партія отримала 17 мандатів за списками плюс три в мажоритарних округах. Тридцяте місце виявилося далеко за межами прохідних.
Для багатьох це стало несподіванкою: популярний ведучий, якого любили мільйони, не потрапив до парламенту. Але за цифрами ховалася проста механіка закритих списків — що вищий номер, то реальніший шанс. Притула опинився в тій зоні, де особиста харизма вже не могла подолати партійну арифметику.
Розчарування та урок: чому Притула не став депутатом і що він про це думає сьогодні
Одразу після виборів Притула визнавав, що був щиро засмучений. Він хотів працювати з людьми, яких поважав, брати участь у створенні законів, впливати на процеси зсередини. У 2026 році в інтерв’ю «Українській правді» він згадував: тоді йому здавалося важливим бути частиною команди, яка могла б змінити правила гри. Але час розставив усе на свої місця.
Сьогодні він каже прямо: якби пройшов, то втратив би набагато більше. Дев’яте скликання Верховної Ради він називає одним із найслабших в історії незалежної України. Приклад «Голосу» навчив його, як не можна будувати політичну силу — через внутрішні конфлікти, відсутність реакції на сумнівні голосування та втрату початкового імпульсу. Це не просто особисте розчарування, а глибокий аналіз того, чому нові обличчя часто тонуть у старих механізмах.
Для тих, хто тільки починає розбиратися в політиці: прохідний номер у списку — це не лотерея, а чіткий розрахунок. Якщо партія бере 17 місць, то 18-й і нижче залишаються за бортом, навіть якщо їх знає вся країна. Притула став живим прикладом цієї системи.
Спроба підкорити Київ: вибори мера 2020
Серпень 2020 року. Притула оголошує про намір балотуватися в мери Києва від тієї ж партії «Голос». Місто, втомлене від старих еліт, знову побачило знайоме обличчя з телевізора — тільки тепер серйозне, без звичних жартів. Кампанія вийшла яскравою, але результат виявився скромним: третє місце та 7,87 % голосів.
Це був уже інший досвід. Не список, де все вирішує позиція, а пряме спілкування з виборцями, дебати, програми. Притула говорив про прозорість, нові підходи до управління, але кияни в той момент віддали перевагу іншим кандидатам. Поразка не зламала його, а радше зміцнила розуміння: політика вимагає не лише популярності, а й готовності до довгої, часом рутинної роботи.
Вихід із «Голосу» та повернення до витоків
Червень 2021 року став переломним. Притула публічно заявив про вихід із партії. Причини назвав чітко: незгоду з рішеннями нового керівництва та голосуваннями окремих депутатів, на які партія не реагувала. У «Голосі» тоді говорили про особисті амбіції, але для Притули це був принцип. Він не хотів залишатися в структурі, яка, на його думку, втрачала первинний сенс.
Після цього він на деякий час відійшов від партійної активності. Планував навіть створити власну політичну силу, але головні події розгорнулися зовсім в іншій площині. Повномасштабне вторгнення 2022 року змістило пріоритети для мільйонів українців — і для нього насамперед.
Фонд Сергія Притули: справжня робота на благо країни без депутатського мандата
Саме тут розкрився найпотужніший потенціал Притули. Фонд, який він створив ще в 2020 році, під час війни перетворився на одну з найефективніших волонтерських структур країни. Сотні мільйонів гривень і доларів збирали з усього світу. На ці кошти закуповували дрони-розвідники та ударні, автомобілі для евакуації поранених, тепловізори, генератори, медичне обладнання.
На відміну від парламентських дебатів, ця допомога була відчутною та швидкою. Кожна партія дронів, відправлена на фронт, безпосередньо впливала на збереження життів. Тисячі бійців і підрозділів отримували підтримку саме через фонд Притули. Це не абстрактні закони, а конкретні інструменти, які працювали тут і зараз.
Багато хто відзначає: коли формальна політика пробуксовувала, громадянське суспільство з такими лідерами, як Притула, брало на себе реальне навантаження. Його фонд став своєрідним «паралельним парламентом» допомоги — без фракцій, без голосувань, але з величезним результатом.
| Рік | Подія | Результат та значення |
|---|---|---|
| 2019 | Вступ до партії «Голос», вибори до Верховної Ради | 30-те місце в списку, партія отримала 17 мандатів за списками — Притула не пройшов |
| 2020 | Кандидат у мери Києва від «Голосу» | 3-тє місце, 7,87 % голосів — яскрава, але невдала кампанія |
| 2021 | Вихід із партії «Голос» | Незгода з керівництвом та внутрішніми рішеннями — повернення до незалежної позиції |
| 2022–2026 | Масштабна робота фонду під час війни | Сотні мільйонів на техніку для армії, тисячі врятованих життів, національний авторитет |
Найважливіше, що виніс Притула з цих років: іноді відмова від формальної посади відкриває значно більше можливостей для реальної допомоги. Його фонд довів це на практиці краще за будь-які передвиборчі обіцянки.
2026 рік: нові перспективи та чутки про повернення до парламенту
У червні 2026 року в медіа знову заговорили про Притулу як про можливого народного депутата. За інформацією джерел, він залишається 30-м у списку «Голосу». Якщо в партії виникнуть вакансії — через відставки чи перехід депутатів на інші посади — він теоретично може увійти до Ради. Сам Притула, за даними публікацій, активно готує програму та політичну позицію.
Цікаво, що сьогодні його авторитет значно вищий, ніж у багатьох діючих нардепів. Фонд, міжнародні контакти, досвід прямої допомоги фронту — все це створює зовсім іншу вагу. Якщо він і повернеться до парламенту, то вже не як «молодий політик з телевізора», а як людина з перевіреної репутацією та конкретними результатами.
Ця ситуація показує еволюцію: у 2019 році він ішов у політику з надією змінити систему зсередини. Зараз система сама може прийти до нього — бо суспільство бачить, хто реально працює.
Притула депутат — це не просто історія про невдалий номер у списку. Це історія про те, як людина з величезною популярністю обрала шлях реальних справ замість формальних крісел і врешті стала впливати на події сильніше, ніж багато обраних. В Україні 2026 року такі приклади особливо цінні: вони нагадують, що справжня сила часто народжується не в залах засідань, а в готовності брати відповідальність на себе, коли це справді потрібно. Розмова про це, схоже, ще далеко не завершена.
