Валерій Федорович Залужний народився 8 липня 1973 року в Новограді-Волинському (нині Звягель) і пройшов шлях від курсанта до головнокомандувача Збройних сил України. Він став першим командувачем, який не служив у радянській армії, очолив оборону країни у 2022–2024 роках і отримав звання Героя України. З 2024 року є послом України у Великій Британії, написав книгу «Моя війна» і залишається однією з найвпливовіших постатей української історії.
Його біографія — це історія людини, яка виросла у військовій родині, мріяла про сцену, але обрала армію, пройшла всі щаблі служби і в найважчі місяці війни керувала військами з підземного бункера. Сьогодні він дипломат, автор і людина, чиє ім’я й досі викликає довіру мільйонів.
У провінційному Новограді-Волинському спекотним липневим днем 1973 року з’явився на світ хлопчик, якому судилося стати символом української стійкості. Батько служив у місцевому гарнізоні, мати працювала на залізниці — атмосфера дисципліни та обов’язку оточувала Валерія з перших років. Він закінчив школу № 9, а 1989-го вступив до місцевого машинобудівного технікуму. Диплом з відзнакою 1993 року відкрив шлях до Одеського інституту сухопутних військ.
В Одесі майбутній генерал навчався так, ніби від цього залежало життя. 1997-го він закінчив навчання з відзнакою і одразу розпочав службу: командир взводу, навчальної роти, батальйону. Кожна посада давала новий досвід. 2005 року Залужний вступив до Національної академії оборони України і 2007-го закінчив її із золотою медаллю. Через сім років він завершив оперативно-стратегічний курс у Національному університеті оборони імені Івана Черняховського і отримав перехідний меч королеви Великої Британії як найкращий випускник.
Цивільна освіта також не залишилася осторонь. 2020-го він став магістром міжнародних відносин в Острозькій академії, а вже під час повномасштабної війни, 2023-го, захистив докторську дисертацію з права в Одеській юридичній академії. Ці знання згодом допомагали йому говорити із західними партнерами однією мовою — мовою стратегії та міжнародного права.
Військова кар’єра: від бригади до оперативних командувань
У 2009–2012 роках Залужний командував 51-ю окремою механізованою бригадою у Володимирі-Волинському. Це були роки, коли армія ще жила за старими радянськими зразками, а він уже намагався впроваджувати елементи західного підходу — довіру до молодших командирів та ініціативу на полі бою.
Після початку війни на Донбасі 2014-го він опинився в самому пеклі. Як заступник командувача сектора «С» брав участь у боях під Дебальцевим. Там, у «котлі», де українські частини опинилися в оточенні, майбутній головнокомандувач уперше повною мірою зіткнувся з ціною помилкових рішень і необхідністю швидкої адаптації.
Далі кар’єра стрімко зростала. 2017-го він став генерал-майором і начальником штабу Оперативного командування «Захід». 2018-го — начальником Об’єднаного оперативного штабу, першим заступником командувача Об’єднаних сил. А з грудня 2019-го очолив Оперативне командування «Північ». Саме на цій посаді його застав дзвінок президента влітку 2021-го.
27 липня 2021 року Валерія Залужного призначили головнокомандувачем Збройних сил України. На момент призначення він відзначав день народження дружини і пив пиво — саме так пізніше розповідав журналістам Time. Перша реакція була короткою: «Що ви маєте на увазі?»
Головнокомандувач у роки великої війни
Коли 24 лютого 2022 року російські війська перейшли кордон, Залужний уже кілька місяців готував армію до найгіршого сценарію. Він скасував необхідність отримувати дозвіл згори на відкриття вогню, скоротив бюрократію і дав фронтовим командирам свободу дій. Саме ці рішення, на думку багатьох військових аналітиків, дозволили зупинити колони під Києвом, Черніговом і Харковом у перші тижні.
4 березня 2022-го президент присвоїв йому найвище військове звання — генерал. Під його керівництвом українські сили провели успішні контрнаступи на Харківському та Херсонському напрямках восени 2022-го. Він став обличчям нової української армії — менш вертикальної, більш гнучкої, орієнтованої на західні стандарти.
У листопаді 2023-го в інтерв’ю The Economist Залужний відкрито назвав ситуацію на фронті патовою. Це викликало публічну критику з боку Офісу Президента, але серед військових і значної частини суспільства його слова сприйняли як чесну оцінку. Він наполягав на необхідності масової мобілізації, поставок далекобійної зброї та переходу до війни дронів і високоточних систем.
8 лютого 2024 року президент звільнив його з посади головнокомандувача. Наступного дня Залужному присвоїли звання Героя України. Формально з військової служби його звільнили 9 травня 2024-го «за станом здоров’я» з правом носіння форми.
Дипломат і автор: життя після генеральської посади
Уже в березні 2024-го стало відомо про призначення Залужного послом України у Великій Британії. Офіційно він приступив до обов’язків у липні. У березні 2025-го отримав додаткову посаду постійного представника України при Міжнародній морській організації. Лондон став для нього новим полем бою — уже дипломатичним.
У грудні 2024-го вийшла його перша книга «Моя війна» — початок задуманої трилогії. Рукопис збирала і редагувала дружина. Книга розповідає про шлях від хлопчика зі Звягеля до головнокомандувача і адресована передусім молоді. «У житті можливе все, якщо дуже цього хочеш», — написав він в анонсі. Наступні томи мають називатися «Наша війна» та «Їхня війна».
У липні 2026-го, після зміни головнокомандувача, Залужний уперше за довгий час публічно прокоментував призначення нового командувача, підкресливши, що тому належить «неймовірно складна» робота. Його рейтинг довіри серед українців і досі залишається одним із найвищих.
Особисте життя і характер
Понад двадцять років Валерій Залужний одружений з Оленою. Вона народилася 1976 року, за освітою фінансист, тривалий час працювала в «Укргазбанку». Родина виховує двох дорослих доньок від попередніх шлюбів — Христину, яка здобула медичну освіту, та Арину, що служить у Київському гарнізоні. Спільних дітей у подружжя немає, але вони створили міцну сім’ю, яка пройшла через війну.
Олена залишилася в Києві в перші дні вторгнення, підтримуючи чоловіка. Залужний неодноразово публічно дякував їй за терпіння і віру. В одному з привітань з днем народження він написав, що навіть коли сам не вірив у себе, вона вірила. Після переїзду до Лондона пара іноді з’являється на фотографіях біля Темзи чи в метро — рідкісні моменти звичайного життя.
Сам генерал у молодості мріяв стати коміком. Любить музику 80-х, Rammstein і Queen. Обожнює піші походи Україною. Улюблений історичний персонаж — Олександр Суворов. У січні 2023-го він отримав спадщину в мільйон доларів і повністю передав її на потреби армії та волонтерських фондів.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1997–2009 | Від командира взводу до начальника штабу бригади | Одеський інститут, золота медаль академії |
| 2009–2012 | Командир 51-ї механізованої бригади | Підготовка до сучасних конфліктів |
| 2017–2021 | Штаб «Захід», Об’єднані сили, ОК «Північ» | Досвід Донбасу, генерал-майор |
| 2021–2024 | Головнокомандувач ЗСУ | Оборона Києва, контрнаступи, звання генерала |
| 2024–н.ч. | Посол у Великій Британії, постпред при IMO | Книга «Моя війна», дипломатична робота |
Дані таблиці ґрунтуються на відкритих відомостях з офіційних біографічних довідок і публікацій українських ЗМІ.
Залужний залишається постаттю, навколо якої не вщухають розмови про можливу політичну кар’єру. 2026 року він підтверджував готовність брати участь у виборах, якщо вони відбудуться. При цьому сам неодноразово підкреслював, що ніколи не прагнув політики і приймає рішення виходячи з почуття обов’язку перед тими, хто на нього сподівається.
Його шлях — від технікуму в маленькому місті до підземного штабу і лондонського посольства — показує, як особиста воля, професіоналізм і готовність змінювати застарілі правила можуть змінити хід історії. Залізний генерал уже вписав своє ім’я в літопис сучасної України, а наступні розділи цієї біографії ще тільки пишуться.
