Монотонний дзижчачий звук на частоті 4625 кГц уже майже пів століття прорізає ефір коротких хвиль, не замовкаючи ні вдень, ні вночі. Цей сигнал, відомий усьому світу як The Buzzer, а в російськомовному просторі — просто «Жужжалка», став одним із найстійкіших радіофеноменів XX і XXI століть. Радіостанція судного дня УВБ-76 продовжує працювати у 2026 році, передаючи рідкісні голосові повідомлення із загадковими словами на кшталт «адоглет» чи «анархістка», і кожен такий вихід в ефір миттєво викликає хвилю обговорень серед радіоаматорів і конспірологів.
За десятиліття існування станція змінила кілька позивних, переїхала з одного передавача на інший і обросла десятками теорій — від частини системи «Периметр» до звичайного військового каналу зв’язку Ленінградського військового округу. При цьому офіційного підтвердження її призначення немає, а сигнал можна зловити навіть через інтернет-приймачі, не виходячи з дому.
Сьогодні «Жужжалка» залишається живим артефактом холодної війни, який несподівано здобув друге життя в епоху месенджерів і онлайн-трансляцій. Її ефір фіксують ентузіасти по всьому світу, а кожне нове кодове слово миттєво розлітається Telegram-каналами.
Історія появи та перші роки роботи
Перші згадки про дивний сигнал на 4625 кГц належать до середини або другої половини 1970-х років. Радіоаматори почали стабільно фіксувати його близько 1982-го, коли збереглася найраніший запис. Спочатку маркер каналу звучав інакше — короткий високий тон кожні дві секунди. Приблизно 1990 року він перетворився на звичне дзижчання тривалістю близько 1,2 секунди з паузою 1–1,3 секунди, що повторюється 21–34 рази на хвилину.
До вересня 2010 року станція обслуговувала Московський військовий округ і передавала з вузла зв’язку в районі Поварово під Москвою. Після реорганізації військових округів передавач перемістили ближче до Санкт-Петербурга, а активність помітно зросла. Із лютого 2024 року, після скасування Західного військового округу, «Жужжалка» працює в інтересах Ленінградського військового округу. Управління здійснюється з 60-го вузла зв’язку «Вулкан» у Санкт-Петербурзі, а самі передавачі розташовані в кількох точках, зокрема в районі Наро-Фомінська.
Станція жодного разу не зникала надовго. Навіть тимчасові відключення — через технічні роботи, зміну обладнання або, як у листопаді 2025-го, через пошкодження електропідстанції безпілотником — завжди закінчувалися поверненням знайомого дзижчання. Світ після цих пауз не закінчувався, що вже само по собі спростовує найапокаліптичніші версії.
Технічні особливості та частота
Основна частота — 4625 кГц (довжина хвилі близько 64,8 м). Режим передачі — верхня бічна смуга (USB), іноді з повною амплітудною модуляцією. Потужність основного передавача оцінюється приблизно в 10 кВт, резервного — близько 2,5 кВт. Антени — горизонтальні диполі типу ВГДШ (Надененко) заввишки близько 20 метрів.
Дзижчання виконує одразу кілька функцій. Воно займає частоту, не даючи іншим станціям її використовувати, слугує маркером для налаштування приймачів і дозволяє черговим вузлам контролювати наявність сигналу. Коли маркер зникає, на його місце стає живий голос — чоловічий або жіночий — і читає коротке повідомлення.
Цікава деталь: іноді в ефірі проскакують фонові розмови операторів, звуки кроків чи навіть музика. Це відбувається тому, що мікрофон залишається увімкненим, а обладнання старе й вередливе. У грудні 2025 року невідомі навіть зуміли перебити сигнал і прокрутити фрагменти «Лебединого озера», гімн СРСР і сучасні пісні — ефір на кілька годин перетворився на радіохуліганство.
Позивні та еволюція ідентифікаторів
Назва «УВБ-76» з’явилася через помилку транскрипції. Правильний перший позивний звучав як УЗБ-76. Відтоді станція кілька разів змінювала колективний ідентифікатор.
| Позивний | Період використання | Примітка |
|---|---|---|
| УЗБ-76 | 1997 — вересень 2010 | Перший підтверджений |
| МДЖБ | вересень 2010 — грудень 2015 | Після переїзду |
| ЖУОЗ | грудень 2015 — березень 2019 | Новий формат |
| АНВФ | березень 2019 — грудень 2020 | Короткочасний |
| НЖТИ | з 30 грудня 2020 — дотепер | Актуальний позивний |
Дані зібрано за спостереженнями спільноти радіомоніторингу (priyom.org та відкриті логи). Окрім основного позивного, повідомлення адресуються конкретним абонентам — 5ТІД, ВЛКА, УЛВН і десяткам інших.
Що саме передає станція
Більшу частину часу звучить лише маркер. Голосові повідомлення з’являються нерегулярно, частіше вдень за московським часом у будні. Типовий формат виглядає так: «НЖТИ 84989 АДОГЛЕТ 6660 6133». Спочатку читається позивний, потім п’ятизначне число, кодове слово і ще дві групи цифр.
Слова бувають найрізноманітнішими: існуючими («візок», «ларинголог», «анархістка») і повністю вигаданими («мозгопрах», «хрюкостяг», «фіатоплот», «адоглет»). У липні 2026 року станція за один день видала «адоглет», «анархістка» і «тиброхіт». У червні того ж року спостерігачі зафіксували до двадцяти повідомлень за добу — один із найактивніших періодів за останні роки.
За моїм досвідом багаторічного прослуховування через WebSDR, найцікавіші моменти трапляються саме тоді, коли маркер раптово обривається. Голос звучить спокійно, майже буденно, ніби диктор читає список покупок. Після кількох повторів дзижчання повертається, і ефір знову стає порожнім.
Теорії призначення: від «Мертвої руки» до військового каналу
Найгучніша версія пов’язує радіостанцію судного дня УВБ-76 із системою «Периметр» (на Заході — Dead Hand). Нібито безперервний сигнал слугує підтвердженням, що командування живе. Якщо дзижчання припиниться — автоматика запустить удар у відповідь. Ця гіпотеза народилася в західних ЗМІ і досі активно тиражується.
Однак факти проти неї залізні. Станція неодноразово замовкала на години і навіть доби — у 2010-му, у 2025-му після удару безпілотника по підстанції, під час технічних робіт. Жодного апокаліпсису не настало. Голова комітету Державної Думи з питань оборони Андрій Картаполов наприкінці 2024 року прямо заявив, що УВБ-76 не має стосунку ні до «Периметра», ні до ядерних сил стримування, хоча й виконує важливе завдання.
Найправдоподібніша версія, яку поділяють фахівці з радіомоніторингу, виглядає так: це командна мережа Ленінградського військового округу. Маркер тримає частоту відкритою, а голосові повідомлення — короткі зашифровані розпорядження черговим частинам і вузлам зв’язку. Подібні станції — «Піп» і «Скрипуче колесо» — працюють за тією ж схемою.
Як послухати «Жужжалку» у 2026 році
Найпростіший спосіб — онлайн. Існує кілька постійних WebSDR-приймачів, налаштованих на 4625 кГц. Достатньо відкрити сайт у браузері, вибрати режим USB і почекати. Якість залежить від умов поширення та завантаження сервера, але сигнал чути майже завжди.
Для тих, хто віддає перевагу «залізу», підійде будь-який короткохвильовий приймач з односмуговою модуляцією. Антена потрібна хоча б довгий дріт або магнітна петля. Найкраще станція приймається в Європейській частині Росії та в Східній Європі вночі та в сутінках.
- Налаштуйтеся точно на 4625 кГц у режимі USB.
- Вимкніть шумодав — інакше маркер може зникнути.
- Слідкуйте за Telegram-каналами «УВБ-76 логи» — там публікують розшифрування майже в реальному часі.
- Записуйте ефір: іноді на фоні чути розмови операторів, які потім стають цінним матеріалом для аналізу.
У нашій практиці моніторингу ми не раз помічали, що активність станції зростає в періоди підвищеної міжнародної напруженості, але прямої кореляції з конкретними подіями немає. Повідомлення з’являються і зникають за власним, закритим розкладом.
Культурний слід і сучасне життя станції
«Жужжалка» давно вийшла за межі вузького кола радіоаматорів. Про неї пишуть великі ЗМІ, знімають відео на YouTube, створюють меми. У грудні 2024-го в ефірі раптово пролунали гімн СРСР, «Лебедине озеро» і трек «Я русский». Наприкінці 2025-го станцію на кілька годин «захопили» невідомі, прокрутивши радянські та західні пісні.
Ці епізоди показують, наскільки вразлива частота. Теоретично на ній може працювати будь-хто, у кого є досить потужний передавач. Але військові оператори вміють відповідати: у 2024 році вони на певний час вмикали кілька передавачів одночасно, створюючи щільний спектральний «килим», щоб витіснити піратів.
Станція залишається живим доказом того, що деякі речі в радіоефірі майже не змінюються. Поки одні технології йдуть у цифру і супутники, короткохвильовий маркер на 4625 кГц продовжує дзижчати так само, як тридцять, сорок і майже п’ятдесят років тому. І поки він звучить, у тисяч людей по всьому світу є привід знову і знову налаштовувати приймач і чекати наступного дивного слова.
