Аляску Російської імперії уступив Сполученим Штатам імператор Олександр II. Рішення ухвалили на таємній нараді 16 грудня 1866 року в Петербурзі, а сам договір підписали у Вашингтоні 30 березня 1867 року барон Едуард Стекль і державний секретар Вільям Сьюард. Територія площею понад півтора мільйона квадратних кілометрів відійшла за 7,2 мільйона доларів золотом.
Угода готувалася роками: після Кримської війни колонія стала тягарем, її неможливо було захистити від британців, а хутровий промисел уже не приносив колишніх прибутків. Гроші здебільшого пішли на закупівлю обладнання для російських залізниць. Жодної оренди на 99 років не існувало — це чистий міф, який досі спливає в розмовах.
У середині XIX століття Російська Америка нагадувала далекий і дорогий в утриманні форпост. Хутро, яке колись робило колонію прибутковою, майже вичерпалося. Калани, морські бобри та лисиці були вибиті майже вщент, а постачання нечисленних поселень через пів світу обходилося скарбниці в чималу суму. Кримська війна 1853–1856 років остаточно показала вразливість цих земель: британський флот міг будь-якої миті вдарити по Ново-Архангельську, і захистити його було практично нічим.
Першим голосно заговорив про необхідність позбутися Аляски генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Муравйов-Амурський ще в 1853 році. Він бачив, що Сполучені Штати неминуче розширюватимуться на північ, а Росії вигідніше зосередити сили на Далекому Сході та в Азії. Ідею підхопив великий князь Костянтин Миколайович, молодший брат Олександра II. У 1857 році він прямо написав міністру закордонних справ Олександру Горчакову: колонії в Америці приносять більше клопоту, ніж користі.
Чому саме Олександр II ухвалив рішення
Імператор довго вагався. Після поразки в Криму імперія гостро потребувала грошей на реформи та розвиток інфраструктури. Міністр фінансів Михайло Рейтерн не втомлювався твердити про необхідність економії. Російсько-американська компанія, яка керувала колонією, вимагала дедалі нових субсидій, а віддачі майже не було. До того ж поруч була британська Канада, і ризик військового зіткнення виглядав цілком реальним.
16 грудня 1866 року в парадному кабінеті Міністерства закордонних справ зібралися ключові постаті: сам Олександр II, Костянтин Миколайович, Горчаков, Рейтерн, морський міністр Микола Краббе та барон Едуард Стекль, російський посланник у Вашингтоні. Усі без винятку висловилися за продаж. Імператор записав у щоденнику коротко й чітко: вирішено продати Сполученим Штатам.
Мінімальну ціну тоді назвали в п’ять мільйонів доларів золотом. Стекль отримав повний карт-бланш на переговори й виїхав до Америки з чітким завданням: домогтися кращої суми, але в жодному разі не втратити угоду.
Як відбувалися переговори і хто торгувався
Барон Стекль прибув до Вашингтона в лютому 1867 року. Громадянська війна в США щойно закінчилася, країна була виснажена, і ідея купувати далекий «крижаний сундук» викликала в багатьох сенаторів лише усмішку. Зате державний секретар Вільям Сьюард палав бажанням розширити територію Сполучених Штатів. Він давно мріяв про вихід до Тихого океану з півночі.
Переговори почалися обережно. Американці запропонували п’ять мільйонів. Стекль спокійно підняв планку. До кінця березня сума зросла до семи мільйонів. Коли Сьюард уже був готовий погодитися, російський дипломат додав ще двісті тисяч «на дрібні витрати». Так народилася знаменита цифра — 7 200 000 доларів золотом.
Договір підписали рано-вранці 30 березня 1867 року в будівлі Державного департаменту. Була четверта година. З російського боку стояв Стекль, з американського — Сьюард. Документ склали англійською та французькою мовами. Пізніше імператор Олександр II скріпив його великою державною печаткою.
Що саме відійшло Сполученим Штатам
- Весь півострів Аляска
- Олександрівський архіпелаг
- Острови Алеутської гряди, включно з Атту
- Острови Кадьяк, Афогнак, Шумагіна та безліч дрібніших
- Смуга завширшки десять миль уздовж західного берега Британської Колумбії
Загальна площа становила близько 1 518 800 квадратних кілометрів. За кожен квадратний кілометр американці заплатили трохи менше п’яти доларів, або приблизно два центи за акр. Для порівняння: лише одна будівля суду Твіда в Нью-Йорку, зведена приблизно в ті самі роки, обійшлася платникам податків у 12–13 мільйонів доларів.
| Параметр | Значення | Коментар |
|---|---|---|
| Дата підписання | 30 березня 1867 | Вашингтон, о 4-й годині ранку |
| Сума | 7,2 млн доларів золотом | Близько 11 млн царських рублів |
| Площа | 1 518 800 км² | Майже вдвічі більше Техасу |
| Передача | 18 жовтня 1867 | Ново-Архангельськ (Ситка) |
Дані зібрано на основі архівних матеріалів і публікацій Національного управління архівів США, а також російських історичних досліджень.
Церемонія передачі та реакція сучасників
Офіційна передача відбулася 18 жовтня 1867 року в Ново-Архангельську. Російський прапор спускали з труднощами — мотузки заплуталися, і матросові довелося лізти на флагшток. Коли нарешті злетів зірково-смугастий прапор, американські гармати дали салют. Багато російських колоністів воліли залишитися, отримавши право зберегти громадянство або прийняти американське. Православні церкви дістали гарантії захисту майна.
У Росії угода викликала змішані почуття. Частина суспільства сприйняла її як приниження: «за мізерну суму віддали величезні землі». В Америці Сьюарда довго висміювали. Газети називали купівлю «дурістю Сьюарда», «крижаним сундуком» і «садом білих ведмедів Джонсона». Сенат ратифікував договір 9 квітня 1867 року голосами 37 проти 2, але Палата представників тягнула з виділенням грошей до липня 1868 року. Стекль, за деякими свідченнями, витратив близько двохсот тисяч доларів на переконання сенаторів.
Куди пішли гроші і що сталося з міфами
Чек на 7,2 мільйона доларів Стекль отримав у казначействі США 1 серпня 1868 року. Гроші переказали на рахунок російського уряду в лондонському банку «Брати Берінг». Майже вся сума — понад десять мільйонів рублів — пішла на закупівлю рейок, паровозів і обладнання для будівництва залізниць. Документ міністерства фінансів 1868 року це підтверджує.
Найживучіший міф — про оренду на 99 років — з’явився набагато пізніше. У тексті договору немає жодного слова про оренду. Територія передавалася «навічно». Інший міф пов’язує продаж з Катериною II — це чиста вигадка, народжена, найімовірніше, піснею групи «Любе». Катерина, навпаки, підтримувала освоєння Російської Америки.
У нашій практиці вивчення архівів і мемуарів того часу постійно спливає один і той самий висновок: Олександр II і його радники діяли прагматично. Вони розуміли, що втримати Аляску за тодішніх можливостей неможливо, а отримані гроші допоможуть зміцнити імперію зсередини. Золото і нафту, які пізніше зробили Аляску справжньою скарбницею, у 1867 році ніхто всерйоз не шукав.
Сьогодні, дивлячись на мапу, де Берингова протока відокремлює дві величезні країни всього дев’яносто кілометрами, легко розмірковувати про «втрачену вигоду». Але в середині XIX століття рішення виглядало логічним. Імперія зосередилася на ближчих і перспективніших напрямках, а Сполучені Штати отримали північний плацдарм, який через тридцять років виправдав усі насмішки над Сьюардом.
